радіє життю і зовсім не збирається дорослішати. Та йому це наразі й не потрібно, адже він з острахом сприймає будь-які прояви дорослого життя і намагається бути від нього подалі.
Двоє інших ваших однокласників Гена і Сергій також зацікавилися створенням рок-групи, але активної участі поки що не беруть. Вичікують, що буде далі. І ви вирішуєте зробити сюрприз усім друзям навколо вашої тусівки, що також полюбляють рок-музику…
Запис
Шурик вже написав кілька шедевральних пісень про кохання, отже, матеріал треба терміново записати на плівку. Задля першої репетиції та запису пропонуєш зібратися у тебе вдома, поки батьки на роботі. Кожен десь познаходив якісь музичні інструменти. Гена вже показав вам чотири основних акорди – так звані «блатні», і ви з Вадиком тепер граєте на гітарах, як справжні ритм– і соло-гітаристи. Коля виконує соло на флейті та піаніно, Льоху вирішили зробити барабанщиком – ти знайшов на кухні і видав йому дві дерев’яні ложки та м’яке сидіння з-під зайвого стільця, по якому треба бити ложками, – це і є ваша ударна установка.
Починаєте. Шурика, як соліста, розмістили в туалеті з відчиненими навстіж дверима: там є ефект луни, тобто «ревербератора», як мудро зауважив Коля, а значить, голос буде записаний правильно, з відлунням. Там Шурик і співає, дивлячись на вологу стіну туалету. Щоправда, досить чутно шумить зливний бак, але це додає запису якоїсь колоритності, «наче під час дощу», як сказав Сергій-Маз, котрий виконує роль звукорежисера, бо саме він натискає на кнопку REC твого «Гольдстара». Аби бути ближче до Шурика, ви розміщуєтеся в коридорі.
Та пісня з одного разу не виходить, бо це лише ваша перша спільна композиція. Тому доводиться грати спочатку куплети, вимикати магнітофон, перелаштовуватися, а потім вже грати приспіви. Записали один куплет – перепочинок. Записали другий – одразу треба прослухати, що ж воно вийшло? Про клацання цих «змичок» на плівці ніхто не замислюється. Головне – це записати пісню.
І раптом десь всередині запису ви чуєте, що на фоні музики звідкись проривається підозріле «бум-ца, бум-цаца». Що ж воно таке? Прослухали ще раз. Дійсно, звідкись долинає «бум-ца, бум-цаца».
Ось воно що: коли Льоху вчили грати на «барабанах», хтось підказав йому, що під час запису, аби тримати потрібний ритм, про себе треба постійно повторювати «бум-ца, бум-цаца». Льоха так і зробив, але не про себе, а вголос. Він відчайдушно лупцював сидіння ложками, бубонячи собі під ніс, наче старовинне музичне заклинання, ці загадкові слова. Ясна річ, на плівку це закарбувалося також. От йо-майо, доводиться переписувати все наново!
За вікном швидко вечоріє, бо січень. Запис триває вже кілька годин. Скоро повинна прийти з роботи мама. Болять пальці від струн. Усі заморилися. Льоха поламав обидві ложки. Але ж пісня таки готова! Можна спробувати записати ще одну…
Протягом того вечора ви записали дві пісні. Експеримент мав наслідки…
