праці перед дурникуванням з гітарами в руках. «На них орати можна, а вони, бач, пісеньки співають з балалайками! Тьху, що зробили з країною! Сталіна на них треба, Сталіна!»
Народ слухає ваші пісні, кидає гроші, вдоволено йде до генделиків, а ви почуваєтеся справжніми представниками рок-еліти, бо відважились на багатогодинні сольні виступи у міських підземеллях і граєте не переспіви чиїхось затяганих шлягерів, а власні пісні.
Ціле літо вуличних заробітків дало свої щедрі результати, і ви, окрім необхідних портвейну та сигарет, змогли купити дві мікрофонні стійки, нову гітару і навіть справжню, хоч і не нову, барабанну установку «Аматі». На радість людям і собі…
Універ
Університет одразу приваблює своїм незалежним і навіть трохи рокерським духом. Ти знаходиш багато спільників, котрі також слухають рок, мріють про внутрішню і зовнішню свободу, намагаються жити «іншим» життям. Складається певне коло однодумців, з якими нарешті можна говорити на рівних і не соромитись своєї «інакшості». Ти у своєму колі, про яке мріяв уже давно. Ти задоволений собою, що зробив правильний вибір, вступивши на українську філологію.
Ти дихаєш вільним повітрям «універу» з досі незнаним почуттям насолоди. Після похмурих і брудних дворів Кічкаса, наповнених озлобленими на весь світ невдахами, після пролетарського смороду роками не чищених вулиць, після важкої і вбивчої атмосфери заводських кварталів, після ненависних шкільних буднів ти опинився в іншому світі, вільному і творчому. І ти відчув, що настала пора заявити про себе якнайгучніше.
Філологія не особливо заважає музиці, скоріше навпаки – допомагає відчути себе причетним до творчого процесу, насолоджуватися життям, навчанням, спілкуванням. Нові тексти, нові мислі, нові корисні знайомства, нове відчуття лету.
На вечірніх лекціях сидіти не по приколу, тому ви з однокурсником Тимофієм обираєте пиво на порожньому вечірньому ґанку другого навчального корпусу. Тимофій – маленький, жвавий, надто балакучий і розумний хлопець з чорними очима і коротким волоссям – вміє розважати співбесідника і знає багато цікавих історій та смішних випадків. Час у розмовах минає швидко, і ви в останню мить встигаєте помітити, як до виходу з корпусу поспішає викладач, лекції якого ви щойно прогуляли. Хлопців на потоці вчиться лише троє, тому не помітити відсутність на парах двох з них було б важко. Доводиться терміново ретируватися за корпус. Одначе виявляється, що Микола Степанович теж іде у цьому напрямку. Вихід один – сховатися у дитячому садочку навпроти універу, де саме вивели дітей на вечірню прогулянку. Та ви не врахували одного суттєвого моменту – Микола Степанович веде свого малого Максимка, якого часто приводить з собою на пари, якраз до цього дитячого закладу. Далі відступати нікуди, і вам не залишається нічого іншого, як сховатися у пісочниці, де копирсаються шестеро дітлахів. Хлопчаки мовчки вклякають,
