тобі мама після того, як ви з нею побували на феєричному концерті групи «Кіно», за два місяці до смерті кумира. Тоді твоїм вчинком була шокована вся школа, свято опинилося під загрозою зриву, а мама, коли її було викликано на серйозну розмову, сказала, що всі вони – провінціали і зовсім не розуміють молодь. Після того тобі часто діставалося від шкільних деспотів за довге кудлате волосся, яке вони так і не змусили тебе підстригти навіть найстрашнішими погрозами. На задніх партах ти разом з Колею і Шуриком прямо на уроках співав провокаційних пісень, доводячи до сказу вчителів і мажорних хлопчиків та дівчаток елітного спецкласу. «Мама-анархія, папа – стакан портвейну!» Ви відверто знущалися зі шкільних правил, протестуючи проти цькування інакших і насильницького нав’язування зачучверілих совкових забобонів та обов’язків.
А от тепер вас запрошують прикрасити своїм концертом шкільний вечір, видаючи таким чином індульгенцію на закінчення школи. Все правильно: якщо вже не можна заборонити щось, треба його дозволити, але в межах власних правил, і тоді воно перестане бути загрозливим. Ви розуміли цей хитрий хід вашого шкільного керівництва, але зупинятися не збиралися, бо це був ваш перший виступ.
Ви достойно справилися із завданням. На вечорі випускників Шурик, Коля, Льоха і ти виконали дві пісні авторського написання, які переповнена глядачами актова зала школи зустріла із захопленням. Лунали бурхливі оплески і підбадьорливі крики. Це був справжній успіх. Ви почувалися зірками, хай всього лише на один вечір. Ваш рок-гурток називався «Свята інквізиція»…
Вуличні музиканти
Прийшло довгоочікуване літо. Школа залишилася позаду. Але музика продовжувалася. Хтось підказав, що музиканти-початківці можуть заробляти на життя – і непогано – грою на вулицях. Грошей ні у кого з вас немає, тому ви вирішуєте трохи підзаробити на придбання деяких необхідних інструментів. Репертуар групи вже нараховує близько двадцяти пісень. Ролі в команді розподілено, регламент майбутніх виступів сформовано.
Для своєї першої появи «на люди» ви вибрали місцевий ринок на рідному Кічкасі – занедбаному всіма владами пролетарському районі, що своїм відокремленим від «цивілізованого» світу життям нагадував якесь кольорове гетто. Недільним ранком ви у повному складі, з цілою купою інструментів з’явилися побіля входу в базар. Ви зручно розташувалися якраз там, де проходить основний натовп відвідувачів, і, переборюючи страх і сором, почали грати власні пісні.
У неділю ринок перетворюється на справжній центр життя цього найвіддаленішого північного закутка міста, тому тут вирує постійна товкотнеча. Стомлені важкою працею і щоденним клопотом діставання необхідних, але страшенно дефіцитних речей, пролетарі рояться на базарі, наче у велетенському мурашнику. Галасливі циганські сім’ї продають модні штани «банани» та «піраміди» для хлопців і різнокольорові «лосіни» для дівчат, новоявлені хитроокі ділки торгують новими моделями магнітофонів
