затягувався багатозначно, випускав сигаретний дим з глибоким підтекстом. Що саме він спродюсував і які його творчі плани, нікому так і не вдалося дізнатись, але Лерка, досі закрита й мовчазна, стала тепер упертою й замкнутою; ймовірно, глибоко в душі вона прекрасно розуміла нікчемність свого обранця, і через зіткнення між цим знанням і жагучим, жертовним коханням Кімова сестра була нестерпна.
Роман з продюсером тривав кілька місяців і урвався, залишивши Леру спустошеною й нещасною. Усі зітхнули з полегшенням – безглуздий чад цих сварок-примирень устиг вимучити не тільки батьків, але й Кіма, й Олександру. Минув місяць, Лерка ледь почала повертатися до життя, коли телефон, наче на гріх, знову вибухнув продюсерським дзвінком. Новий рік був нервовий, запах ялинки мішався з їдкими пахощами серцевих крапель, Лерка зі своїм продюсером зникли на три дні, і Кім якоїсь миті вирішив, що крикнути на маму – єдиний спосіб припинити зародження істерики…
Потім Лерка з’явилася, бліда й відсутня, день пролежала лицем до стіни, ввечері вийшла на кухню й сказала мамі, що Ігорчик, зрозуміло, жонатий. Відтоді минуло три місяці, Лерка щасливо оговталася й цілком позбулася хворобливої пристрасті, проте Олександрин дзвінок не міг означати нічого іншого, крім…
«Пандеме?»
«Що?»
«Як ти збираєшся вирішувати проблеми взаємин чоловіка й жінки?»
«Ніяк. Це особиста справа кожної людини».
«Добре… Я можу закрити питання з Ігорчиком прямо сьогодні. І він більше ніколи не подзвонить моїй сестрі… Чи я маю право так вчинити?»
«А чого ти мене питаєш?»
Кім замислився. А й справді, чого? Він так давно не користувався нічиїми порадами…
«Добре, добре. Ми з тобою – і ти, і я – знаємо, що Лерка не дуже щаслива. Ти уявляєш собі, яка зустріч – чи інший поворот долі – можуть змінити її життя на краще?»
«Так».
«Ти це для неї зробиш?»
«А ти? Ти мене питав, чи треба тобі нарешті поговорити з Ігорчиком… Що це, як не поворот долі?»
«Я можу прогнати Ігорчика, але нічого не можу дати навзамін».
«А я можу привести до неї на зустріч людину, з якою їй буде краще, ніж самій. Без мого втручання вони ніколи не зустрінуться. Надто малоймовірна подія… Але тоді ти скажеш, що я ляльковод. Чи сваха. Чи ще щось образливе… Не скажеш?»
«Не знаю».
«Отож… На одній шальці терезів хай буде Лерине щастя – не гіпотетичне, а цілком реальне. А на другій – моє право на втручання. Якщо у справах, які стосуються життя й смерті, я чинитиму рішуче – то у справах так званого щастя…»
«Якщо Лера – сама – тебе попросить?»
«Простіше. Але ж ситуація стосується не тільки Лери. Друга людина…»
«А якщо та людина теж попросить?»
«Щастя їм і любові».
– Ігор Жанович у себе…
