href="#n_5" type="note">[5]. І вона у двадцяти місцях гатила його, і поборолось там дванадцять порогів; а посередині чотири рази перегачувала. Ненасицький зветься – там камінь поріс; у чотири раза каміння тут лежить і учетверо проти тих, а то й у дванадцять раз дужче кидає проти тих… А звуться пороги так: первий – Кодацький, що коло Кодаків, де волохи живуть – тілохранителі: другий Сортцький – це не дуже великий; третій – Лаханський, четвертий – Вольнига, п’ятий – Ненасицький (коло кожного й канава є); а шостий – Богатир, там богатирі камінням кидались через Дніпро, так цей, що кинув з полтавської сторони, так камінь трохи не перелетів, а впав у воду, а той, що з другого боку, як кинув, то на тому камені аж п’ять пальців знать, і впав камінь аж на кручі.
А сьомий – Дзвонецький, восьмий – Будилов, дев’ятий – Воронова Забара – він не поріг, а скрізь по йому каміння розтикано, там камінь, там камінь – гірше в йому йти, як у порозі. Десятий – Свистун, одинадцятий – Гадюче Горло, там у його, як у горло йти, річечка така, так туди пліт як мотильне хвостом!.. Литвини як держать люльку в зубах, то хоч сам і вдержиться, то люлька небезпремінно з зубів вирветься (а вже вони ніколи люльки з зубів не випускають), а которий не вдержиться за бабайку, то так і полетить у воду. Дванадцятий – Вовчок.
Перепливши пороги, у Кічкас не допливають, то там, у праву руку, Забара-Розбійник зветься – його незамітно над водою; як лоцман добре його не знає, то завжди пліт на йому потрощить.
Походження назви Переяслав
Пішов Володимир на хорватів. Коли ж він повернувся з війни хорватської, печеніги прийшли тим боком Дніпра від Сули. Володимир пішов напроти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав. І став Володимир на цій стороні, а печеніги на тій, і не наважувався ні він на ту сторону, ні вони – на цю сторону.
І під’їхав князь печенізький до ріки, і покликав Володимира, і сказав йому:
– Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. І якщо твій муж ударить об землю моїм, то не воюємо три роки; якщо ж наш муж ударить, то воюємо три роки.
І розійшлися в різні сторони.
Володимир же, вернувшись в стан свій, послав по табору глашатая з словами:
– Чи нема такого мужа, який би взявся боротися з печеніжином?
Не знайшлося ніде.
На ранок приїхали печеніги і свого мужа привели, а в наших не було. І почав тужити Володимир, звертаючись до всіх воїнів, і прийшов один старий муж до князя, і сказав йому:
– Княже! є в мене один менший син дома, бо з чотирма я вийшов, а він дома. З його дитинства не було такого, щоб ударив ним. Одного ж разу, як я сварив його, а він м’яв шкуру, то розгнівався на мене і роздер шкуру руками.
Князь же, це почувши, зрадів і послав за ним, і привели його до князя, і князь розповів йому все. Він же сказав:
– Княже, не знаю, чи здолаю його, спробуйте-но мене: чи нема бика великого і сильного?
І знайшли бика великого й сильного, і велів він роздражнювати бика; поклали
