покликавши старшого над конюхами, запитав: «Де кінь мій, якого я поставив був годувати і берегти його?» А той каже: «Помер». Олег же посміявся і докорив віщунові, кажучи: «Невірно ото говорять волхви, і все те неправда є: кінь помер, а я живий». І наказав він осідлати коня: «Хай-но погляну на кості його». І прибув він на місце, де лежали його кості і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: «Чи не від цього черепа смерть мені приймати?» І ступив він ногою на череп, і, з’явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки.
Звільнення Києва від облоги печенігів
Прийшли печеніги вперше на Руську землю, а Святослав був саме в Переяславці. І зачинилася Ольга у городі Києві з онуками своїми – Ярополком, і Олегом, і Володимиром. І обступили печеніги город силою великою, незліченним числом довкола города – і не можна було із города вибратись, ні вісті послати. І знемагали люди від голоду і спраги. Зібравшись, люди тієї сторони Дніпра в човнах стояли на тому березі, і не можна було ввійти до Києва жодному з них, ані із города – до них.
І засумували люди в городі, і сказали:
– Чи нема когось, хто зміг би дістатися на той бік і сказати їм: «Якщо не підступите на ранок під город, здамося печенігам?»
І сказав один хлопець:
– Я проберусь.
І кажуть йому:
– Іди!
Він же вийшов із города з уздечкою і никав поміж печенігами, питаючи:
– Чи ніхто не бачив коня?
Бо він умів по-печенізькому, і його приймали за свого. А як наблизився до річки, роздягнувшись, кинувся у Дніпро і побрів. Печеніги ж, побачивши, кинулися за ним, стріляючи в нього і не можучи йому нічого зробити.
Ті ж, що побачили з протилежного боку, приїхали в човні назустріч йому, і взяли його в човен, і перевезли його до дружини. І сказав їм:
– Якщо не підступите завтра рано під город, люди хочуть здаватися печенігам.
Сказав тоді воєвода їх на ім’я Претич:
– Підступимо завтра в човнах і, забравши княгиню й княжат, умчимо на цю сторону. Коли ж цього не зробимо, нас має згубити Святослав.
А на завтра сіли вони вдосвіта в човни і голосно затрубили, і люди в городі зняли галас. Печеніги ж, думаючи, що князь прийшов, побігли врозтіч від города.
І спустилася Ольга з онуками і з людьми до човнів. Бачачи це, князь печенізький вернувся один до воєводи Претича і спитав:
– Хто це прийшов?
І той сказав йому:
– Люди з того берега.
І спитав князь печенізький:
– А ти бува не князь?
Він же сказав:
– Я муж його і прийшов як попередня сторожа, а слідом за мною йде численне військо з князем.
А
