Петро до дідька. Поздоровкався, починають собі балакати. А тим часом Петро усе підгортає огонь, ніби помагає дідькові. А упісля, забалакавшись, устромив дрюка у вогонь та, на його спершись, стоїть та й чекає, щоб він розпаливсь. А далі, як побачив, що дрюк побілів уже:
– Ну, – каже, – бувай здоров, свате, пора мені йти!
– Йди, – каже дідько, – здоров! А чим се ти так собі дрюка помастив?
А Петро й не знає, що сказати: тик-мик, та нема дрібних – та у ноги… Дідько за їм – догадався… Петро не втече, дідько не здожене… Бачить Бог з неба, що вже дрюк холоне, та й кричить:
– Вдар, Петре, у камінь!
Петро як різоне гарячим залізом об камінь, то вогонь у камені й зостався. І от тепер, бач, як вдариш залізом у кремінь, то вогонь і посиплеться.
Про Адама і Єву
Пан Біг зліпив Адама і Єву з глини та й каже:
– Ходіть собі по раю, але абисте не згрішили.
А вони обоє були голі і ціле тіло мали рогове, як наші нігті. А Єва підходила до Адама та й скусила його, бо то вміє жінка гірше чоловіка скусити. Адам ся розпалив та й пішов з нею спати і так згрішив. То пан Біг не яблуко заказав йому їсти, то тілько дітям так ся каже. Пан Біг казав їм іншого гріха не робити.
Адам, як згрішив, сховався поза дерево, бо ся встидив, а пан Біг каже:
– Ходи сюди, ходи, не встидайся! Видиш, сповнив єсь гріх!
І з Адама зникла та шкіра рогова, лише ся лишила на нігтях на пам’ятку. Адам вирвав лопух і позакривав грішне тіло. Каже йому пан Біг:
– На ж ті, Адаме, заступ і мотику, іди робити на хліба партику!
А Єву пан Біг узяв та й витрутив із раю, і з неї зробилося дерево – їва. Видите, яка вона міцна! Ану, ламай її кілько хоч, то не зломиш, бо жива.
Пішов Адам, робить-робить – нема нічого ні за ним, ні перед ним. Аж десь у полуднє приніс йому ангел-сторож поживу. Каже до нього Адам:
– Що то таке, що я роблю-роблю, а нічого нема ні за мною, ні переді мною?
Каже йому ангел:
– Ти скажи, як зачинаєш робити: Господи, допомагай мені!
На другий раз Адам, як став до роботи, сказав:
– Господи, допомагай мені!
І від того часу так му все йшло, що й злічити не можна було того, що Адам скопав.
Але Адамові було дуже смутно. Прийшов до нього пан Біг та й каже:
– Смутно тобі, Адаме? Жаль тобі за жінкою? А видиш, а казав я тобі, не поповняй гріха!
Адам ся положив спати, а пан Біг прийшов, виймив одно ребро з Адама та й з него зробив му ся жону. Він ся пробуджає, а вже жінку має. То ви, чоловіки, – з глини, а ми, жінки, то вже з вашого ребра.
Чому у жінок довге волосся
Як Бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхетнішим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував[1]. Пізнав пан Бог, чого Адам банує – за жінкою, бачите! – і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли
Банувати – сумувати, журитися.
