style="font-size:15px;"> Єсть на світі така змія чи гадюка, що зветься полоз. Вона живе в лісах або понад річками, під кручею. Кажуть, що вона ганяється за чоловіком, за скотиною – скрутиться у клубок і доганя, а як дожене, так ударе хвостом і вб’є. Щоб утікати од неї, так треба бігти проти сонця; вона, бач, боїться світу од сонця, або, може, не роздивиться та й не втрапить, куди треба гнаться.
Про полоза розказують старі люди багато дечого, а я, що про його чув, те і розкажу.
Раз ішов на заробітки один чоловік з жінкою. Він недавно женився, дуже любив свою жінку, а як нічим було жить їм, то вони взяли і пішли шукать де-небудь собі роботи. От ідуть та й ідуть дорогою, стало уже смеркаться. Звернули вони з дороги до річки, що недалечко була, сіли під кручею і, як повечеряли чим Бог послав, полягали спати умісті, звісно, як чоловік з жінкою. Світом прокидається чоловік, глядь збоку себе, а жінки й нема. Що його робить? Злякався, бідний, не зна, де вона дівалась. Дивиться, а од того місця, де вона лежала, видно на траві слід, як наче її хто силом потяг куди. Заплакав той чоловік гірко, бо догадався, що це його жінку украв полоз, і пішов по тому сліду.
Іде та й іде і дійшов до великої кручі і чує, що під кручею щось стогне. Зирк туди – аж там лежить його жінка. Її видно тільки по пояс, а ноги стремлять у норі. Кинувся той чоловік до неї, хотів ухватить та витягти, а вона як закричить:
– Ой чоловіче, не тягни мене, бо полоз смокче за ноги, і як ти тягнеш, так мені через те мука велика.
– Що ж його робить, – пита чоловік, – невже так тебе тут і бросить?
– Брось, – каже жінка, – бо, мабуть, уже смерть моя прийшла, не судив мені Бог жить укупі з тобою, і хоч жалко вмирати, так що ж поробиш – на те Його свята воля! Піди ти лучче у ближню станицю та попроси попа, щоб прийшов висповідав та причастив, бо скоро вмру.
Заплакав бідолаха, затужив, бо жінки було дуже жалко, та нічого робить, пішов за попом.
Привів попа, висповідали її, а після причастя вона Богу і душу оддала.
Чому місяць називається «лютий»
Десь-то на весіллі чи на хрестинах був Февраль, підпив чимало, як і всі, розхвастався своєю силою, а далі гукнув, зціпивши кулаки, і скрипнув зубами:
– Якби я родився тоді, як Январ, так я б бикові-третякові зірвав би роги, а дівці-красуні приморозив би коромисло до плечей.
Тому-то і лічать його люди Лютим.
Розмова худоби
На думку українських селян, домашні тварини – коні, воли і корови – розмовляють між собою людською мовою в деякі ночі після певних святкових днів. Тих розмов не годиться підслуховувати, бо це загрожує життю, що й підтверджує легенда.
Один багатий господар вийшов таємно на свою обору в ніч під Новий рік, щоб підслухати розмову свого товару.
Після деякого чекання пара найкращих сивих волів взяла й лягла, а інші запитали їх: «Чому так рано вкладаєтесь і такі сумні?» Ті сказали: «Як нам не сумувати, як нам не відпочивати, коли завтра, ще до кінця дня, будемо
