братові давати жорна старшому братові, але віддав. Старший брат приніс додому жорна і штовхнув їх ногою. Жорна почали молоти. Менший брат не встиг розповісти старшому, як вони зупиняються. Жорна мололи-мололи сіль і намололи таку купу, яка дійшла до стелі. Стіни затріщали. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв він жорна і виштовхнув з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. От і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.
Чому людина не знає, доки живе
Ішов одного разу Ісус Христос зі святим Петром дорогою і бачать – чоловік городить пліт. Підійшли до нього і дивляться, як він це робить.
– Чому з такого тонкого пруття городиш? – питає чоловіка святий Петро.
– Не таке воно вже й тонке, – відповів чоловік. – Яке є, таким і городжу.
– Узяв би ти та нарізав товстого пруття, то і пліт би був сильніший, – озвався Ісус Христос до чоловіка.
– А нащо мені сильніший пліт? – посміхаючись, запитав чоловік. – До моєї смерті і цей видержить.
– А хіба ти знаєш, доки живеш? – здивовано запитав Ісус Христос.
– Певно, що знаю. Ще два роки мені залишилося прожити на цьому світі, то і цей пліт доти видержить. А потім, кому буде потрібно, то нехай собі зробить інший.
Тут Ісус Христос і святий Петро попрощалися з чоловіком і пішли своєю дорогою.
– Це недобре, Петре, що людина знає, доки живе, – озвався по дорозі Ісус Христос до святого Петра. – Краще вже нехай чоловік не знає, доки живе, а тоді він буде сумлінно працювати і постійно дбати про себе і свою сім’ю.
Тому від того часу і аж по сьогоднішній день ні один чоловік не знає, доки живе.
Побутові легенди й перекази
Про щастя і нещастя
Було тутеньки два брати: один мав диявола і був багач, а другий – бідний. І той бідний живе, змучився. А на братовому помірку ходить коза, визбирує в ратички колосся і носить багачеві. Той заходить, злапав те Щастя і каже: «Будь моїм!» – «Я не можу бути твоїм, бо ти маєш Нещастя, а воно душить. Твоє Щастя є під липою в полі. Маєш піти вирубати липу, так тобі гроші висипляться». – «А де ж моє Нещастя?» – «Під пєцом. Аби встав по півночі так тихенько, аби-но ти, твоя жінка і діти повтікали. Аби все лишив». Зібралися втікати. Чоловік каже: «Знаєш, що, жінко, я вернуся, – забув фляжчину на горілку. Треба повернутися». Вернувся він, йде до хати, а те Нещастя собі води налило в цебер, купається. Він за двері, а воно його за голову: «Де ж ти був? Ти мене саме лишив». Тоді він злякався, йде, Нещастя вилізло на плечі, а він несе. Жінка чекає.
Йде, так діти померзли, хтіли спочити, а те Нещастя злізло собі і гріється. Грається, розкидає по дітях. Йде знов. А воно на плечі – гульк. Близько дороги була вода, а він витягнув ту фляжчину та й каже: «Якщо ти таке мудре, влізь в ту фляжчину». Влізло, зашпутував та в воду. Не може вилізти воно. Каже: «Пусти мене, дам тобі, що схочеш. Я від тебе відчеплюся. Не хочу бути з тобою». Пішов до теї липи, зрубав її, взяв ті гроші,
