зійшов на хату лісника. Лісник був доброю людиною, взяв його до себе з умовою, що буде кобилу пасти.
Лісник його годував, одягав, а він допомогав по господарству і пас кобилу. Через кілька років Олекса виріс, а кобила народила лоша. Якесь це лоша було дивним – росло на очах. Через кілька місяців зробився з нього прекрасний кінь.
Одного дня викликає хлопця лісник і каже:
– Вірно ти служив мені всі ці роки. Я тебе одягав, годував, навчив читати, писати, а тепер їдь у світ і шукай свого шматка хліба. За роботу дістаєш від мене в нагороду чарівного коня.
Осідлав Олекса того коника, подякував лісникові за те, що був ріднішим за тата, і поїхав долі шукати. Виїхав він на широку дорогу і побачив серед дороги газету. Підняв і читає. А там писалося, що в тридев’ятій державі буря робить щороку велику шкоду: хліб нищить, дерева ламає, хати валить. Бурю творять малі вітри, яких насилає на князівство найстарший вітер Канарок. Хто зловить цього Канарка, то князь видасть за того свою доньку-одиначку.
Подумав над прочитаним Олекса і поїхав далі. Завела його дорога знову до лісу, а там розвилка, на розвилці – столітній дуб.
Зупинився під дубом, а якийсь голос говорить йому:
– Не їдь дорогою, що в правий бік веде, бо загинеш.
Дивиться на дуба, а там нікого нема. Не послухався.
Їде тією дорогою, що вправо веде. Заїхав над глибочезне провалля. А на тім боці провалля на камені сидить величезний птах і крилами махає. Такий страшенний вітер зчинився, що кінь під Олексою аж на задні ноги присідає.
Як вдарив коня Олекса, кінь перескочив провалля. Він птаха за крила – і прямо до князя.
А в той час до князя з’їхалося панство з цілого світу, бо в нього іменини були, і всім дуже захотілося на вітра Канарка подивитися.
Попросив князь Олексу показати гостям, чи Канарок дійсно в його руках. Олекса розв’язав вітрові крила, а той як почав ними махати, то гості вверх ногами почали до неба летіти, декотрі в порожні бочки поховалися, то почали у них так танцювати, що й коломийка до того не примусить. Один міністр зловився руками за одвірок, то ним підфівкувало, ніби шматиною.
Почав князь просити Олексу, аби втихомирив Канарка, бо вже і так багато каліцтва. Олекса зловив птаха за крила, а князь зняв свою корону і надів на голову сміливого хлопця.
А збоку стояла князева донька. Вона тієї ж хвилини підбігла до Олекси.
Через короткий час вони поженилися.
В гостях у мертвеця
Ходили два парубки до єдної дівки, оба єї любили. І каже єден до другого: «Ми оба не будем єї брати, лише єден з нас; то, – каже, – якби я перше умер, то аби ти мене на весілля просив з гробу, а якби ти перше умер, то я тебе буду просити». І так, ци за тиждень, ци що, єден вмер. А той другий взяв ся женити і ходив по хатах, просив на весілля. А за того умерлого забув. І як вже ідуть до шлюбу, мали йти вже до церкви, пригадав си. «Йой, – каже, – що я зробив? Я мав просити свого камрата на весілля, та-м забув; я, – каже, – біжу по нього!»
І пішов по нього на цвинтар. І гріб ся отворив і він там пішов
