іншого, московський уряд посилював тиск на волелюбне козацтво і поступово впроваджував свої порядки, далекі від Переяславських домовленостей. Внаслідок цього політичні лідери країни почали шукати союзу з Річчю Посполитою (так з 1569 р. почали називати польсько-литовську державу). Москва була втягнута у воєнні суперечки з поляками. У 1667 р. між Росією і Річчю Посполитою був підписаний Андрусівський мир, за яким лівобережна частина України лишалася під проводом Московщини, а правобережна відходила до Польщі. А Галичина та Буковина були передані Австрійській імперії.
Серед українських гетьманів останню спробу досягти незалежності від Росії та Польщі зробив Іван Мазепа. Він увійшов у союз зі шведським королем Карлом XII, але програв, бо не знайшов підтримки у більшості пересічних українців. Українське козацтво брало участь у Полтавській битві (1709 р.), де війська шведів зазнали катастрофічної поразки. Мазепа був змушений відступити разом із союзником до Молдавії, де й помер, пригнічений катастрофою своїх амбітних намірів.
Поступово на Лівобережжі майже всі привілеї козацтва були знищені. За наказом імператриці Катерини ІІ гетьманат було скасовано, Запорізька Січ зруйнована, селянство остаточно закріпачено. Втім, внаслідок завоювання росіянами Криму у 1783 р. українські землі були звільнені від турецької загрози.
Ще трагічнішим був стан правобережних українців, яких продовжували переслідувати за прихильність до православ’я та доводили до зубожіння. У 20-х роках XVIII ст. тут спалахнув рух гайдамаків, який у 1768 р. перетворився на справжню гайдамацьку війну, відому під назвою Коліївщина. А в Закарпатті, Північній Буковині та Галичині набув поширення рух опришків, головний герой яких, Олекса Довбуш, здобув слави українського Робіна Гуда.
На початку XIX ст. Малоросія (так називали тоді в Росії Україну) повністю втратила свої привілеї щодо самоврядування. Натомість її мешканці одержали адміністративну систему управління, яка панувала в Російській імперії, та весь тягар кріпацтва. У 1813 р. на Поділлі спалахнуло повстання на чолі з Устимом Кармелюком, яке перекинулося на всю Київщину та Бессарабію і тривало понад 20 років. З початку XIX ст. в Україні зароджується національний рух, спершу культурницький, а з 1845 р., коли було організоване Кирило-Мефодіївське братство, і політичний. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави.
Панорама Києва
Протягом 1880–1916 років тут діяло понад 100 різноманітних партій і угруповань. А політичні розбіжності між ними посилилися внаслідок подій, пов’язаних з Першою світовою війною, коли українці, що воювали на боці Росії та Австро-Угорщини, опинилися по різні сторони фронту.
Лютнева революція 1917 р. в Росії подала українцям надію на утворення державності. У березні 1917 р. почала діяти Українська Центральна Рада (УЦР), яку очолив видатний український історик і громадський діяч
