небо і земля багата —Лише збагни оце і серцем зваж…
Допоможи вкраїнцями нам стати —
Звертаємось до тебе, Отче наш.
Заходь в мій дім,
Якщо втомивсь з дороги.
На лаву сядь
І відпочинь хоч трохи.
На підвіконні тут
Пучок сухої м’яти,
Щоб дух пахкий
Всіх зваблював до хати.
Заходь в мій дім
І підійди до столу —
Там груші стиглі
В мами із подолу.
Заходь в мій дім,
Побачиш там ікону
І все останнє
З Божого закону.
Заходь в мій дім,
Заходь в мою гостину,
Як брата рідного,
Тебе я тут зустріну.
Подам хлібець,
Чарки наллю по вінця,
Щоб ти відчув
Всю душу українця.
Туман зневір внизу і нагорі…
А мій народ, неначе мухи сонні.
Де ви, звитяжці, мужні бунтарі,
Де вас із сідел поскидали коні?
Хитренькі й підлі на підмостках сцен —
Погаркають… І разом йдуть на каву.
Брехня, зодіта в золоте слівце,
Як павутиння, обплела державу.
Хто люд зігріє, хто його спасе —
Ці перекуплені вдесяте депутати?
Ой, дожились, що продається все,
І навіть те, що зветься «батько й мати».
Забили баки спритні хитруни —
І так лепечуть, аж пускають слину.
На продаж ладні понести вони
Розділену на клапті Україну.
Їх не зупинять вбогі та старі…
Все перемішано у вихорі вертепу.
Звитяжці наші, мужні бунтарі,
Прийдіте швидше,
Бо душа вже стерпла.
Він гуляє степом,
Мчить за небокрай —
Скрізь дорогу стелить
Наш козак Мамай.
Срібно шабля грає —
Хай простить Господь.
Враже, до Мамая
Близько не підходь.
Різьблене обличчя
І козацька стать.
Ой, Вкраїна кличе
Волю рятувать.
Кінь летить по сліду
До ворожих зграй.
І рубає кривду
Наш козак Мамай.
Не притишить болю,
Не спинить коня,
Що у чистім полі
Долю доганя.
Срібно шабля грає,
Скаче кінь, як рись.
Враже, ти Мамая
Вічно стережись.
Мужі високі з телевежі
В екстазі творчого вогню
Так ловко брешуть, брешуть, брешуть
Й самі вже вірять у брехню.
Я слухаю словес лавину…
І хочеться спитать мені:
Чи ти збудуєш, Україно,
Своє майбутнє на брехні?
Дуже охочі поплакать,
Хочемо, певно, самі
Лиш «ґаваріть» – не балакать,
Душу тримати в ярмі.
Йдем через весни і зими,
Наче байдужі воли.
Як ми зробились такими?
Де
