а що ти будеш писати? – запитав його Гога, одягаючи пальто. – Напишемо «Клуб екзотичного відпочинку», – вигукнув Славік, – і назву дамо яку-небудь цільову. Наприклад, «Павлін». – «Інсулін», – передражнив його Гога. – Хто в цей твій павлін ходити буде? – В тому-то й річ, що буде, – запевнив його Славік. – Я ж вам говорю – ніша вільна, у двохмільйонному місті жодного клубу для геїв! Це ж золота жила. Навіть не потрібно працювати на цільову аудиторію, вони самі прийдуть, тільки бери їх теплими. – На ці слова Гога гидливо скривився, але знову сів на стіл, хоча пальто й не зняв. Славік сприйняв це як добрий знак, дістав ще одну папіросу і продовжив: – Мене самого перемкнуло, коли я подумав про це. Це ж капітал, який лежить на вулиці, підходь і забирай. Я досі дивуюсь, як ніхто до цього не додумався, це ж місяць-другий, і вкрадуть ідею, сто пудів украдуть, я вам говорю! – Славік усе більше нервував, схоже, справді боявся, що вкрадуть. Фактично, ми опиняємось поза конкуренцією! Ну, скажіть, – звернув він нарешті увагу на Сан Санича, шукаючи в того підтримки. – Окей, – сказав нарешті Гога, – в принципі, ідея непогана. Ти що, серйозно? – перепитав його Санич. – Ну, а що, може бути. – Ясно, що може! – захоплено вигукнув Славік. – Да почекай, – перебив його Санич і знову звернувся до Гоги. – Послухай, ми з тобою, звісно, друзі і все таке, але я проти. Я майже два роки в «Боксерах за справедливість» працював, вони ж мене прокленуть, ти що? Ми ж домовлялись нормальний бізнес робити, а не якийсь павлін. – Ну, скажімо, не павлін, – сказав Гога, – павліном його ніхто називати не збирається. Придумаємо нормальну назву. Або залишимо стару. Це ж яку? – не зрозумів Санич. – «Бутерброди»! А що, – знову заусміхався Гога, – нормально звучить: клуб екзотичного відпочинку «Бутерброди». А, Славуня? – Славуня кивнув, потім кивнув ще раз. Чогось більшого від нього чекати було важко. – Да ти не парся, – сказав Гога компаньйону, – геїв на себе візьме ось він, – він показав на Славіка, – нам із тобою головне до літа ремонт зробити, а там подивимось. Зрештою, – подумав він уголос, – чому б і не гей-клуб? У всякому разі блядей не буде.
І всі взялись до роботи. Гога скинув гіпсокартон, Санич звів його із потрібними людьми, і вони почали ремонт. Славік, у свою чергу, викликався зареєструвати гей-клуб як клуб молодіжних ініціатив, щоб не башляти за комерційну діяльність. Як виявилось, Славіка справді знали всі, через що намагались уникнути з ним спілкування. Зранку Славік ішов у виконком, заходив до буфету, пив там чай, розмовляв із буфетницями про погоду, після чого йшов до управління культури. До управління його не пускали, Славік ображався, прибігав до клубу, сварився з робітниками, які робили ремонт, кричав, що він у шоу-бізнесі вже двадцять років, і погрожував запросити на відкриття грєбєнщікова. І ось, до речі, про відкриття – минула весна, ремонт було зроблено, клуб можна було відкривати. Гога знову зібрав усіх, цього разу в своєму, щойно відремонтованому, кабінеті. – Ну що, – спитався він, – у кого які ідеї
