це було просто голе й брудне приміщення. Крізь запорошені шибки дивився сірий день. Тільки машина гордо виблискувала своїми мідними частинами; сталеві, намащені маслом линви маячіли, мов смужки шовку, намочені в чорнилі; шківи, величезна бантина, блоки, кліті, вагонетки – від усього цього старого сірого заліза похмура кімната була ще сумніша. Від гуркоту коліщат стугонів чавунний поміст, а з навантажених вагонеток, що невпинно котилися туди й сюди, здіймався чорний дрібний вугляний порох і присипав підлогу, стіни та навіть сволок у башті.
Шаваль, глянувши на табель, що висів у невеличкій заскленій приймальній конторі, розлютувався. Він побачив, що їм забракували дві вагонетки; одна була не зовсім повна, а в другій вугілля було з ґанджем.
– Ну, та й клятий день! – кричав він. – Ще на двадцять су менше!.. Оце наука не брати на роботу різних пройдисвітів, що працюють руками, як свиня хвостом.
Він глянув скоса на Етьєна, і цей погляд доповнив його думку. Етьєнові хотілося відповісти на образу кулаком, але він стримав себе, розміркувавши, що не варто: адже ж він все одно піде звідси. Він це вирішив тепер остаточно.
– Зразу навчитися не можна, – мовив згодливо Мае. – Завтра він працюватиме краще.
Але ці слова нікого не заспокоїли, всі були сердиті й шукали тільки приводу, щоб зчинити бучу. Віддаючи свою лампочку, Левак присікався до лампівника, докоряючи йому, що той погано почистив її напередодні. Шахтарі втихомирилися трохи тоді лише, як прийшли до барака, де завжди палав вогонь. Груба пашіла, як жар, в неї наклали надто вже багато вугілля; від кривавих відблисків на голих, без вікон, стінах, здавалося, вся величезна кімната горить полум’ям. Піднявся радісний гамір; шахтарі кинулися гріти задубілі спини, а з них стовпом бухала пара, мов від казанів з юшкою. Коли спини нагрівалися, шахтарі починали підпікати собі животи. Мукетта спокійнісінько розстебнула штани, щоб висушити сорочку. Хлопці почали глузувати з неї і аж зайшлися реготом, коли вона раптом показала їм зад, – у неї це була ознака найглибшого презирства.
– Я йду, – сказав Шаваль, замкнувши інструменти в своїй шафці. Ніхто не ворухнувся. Тільки Мукетта похапцем проскочила за ним, – мовляв, їм обом до Монсу по дорозі. Але регіт не припинявся, бо всі знали, що вона вже йому надокучила.
Катріна тим часом щось прошепотіла батькові на вухо. Той спершу здивувався, а потім схвально хитнув головою й покликав Етьєна, щоб віддати йому його клунок.
– Слухайте-но, – озвався він стиха, – коли ви не маєте грошей, то пропадете з голоду, не дочекавшись платні, бо платять що два тижні. Хочете, я попитаю – може, хто згодиться вам позичити?
Етьєн не знав, що відповісти. Він саме лагодився забрати свої тридцять су й податися геть. Але відразу засоромився: Катріна дивилася на нього якось пильно-проникливо, – може, вона подумає, що він боїться тяжкої роботи?
– Обіцяти наперед я вам нічого не можу, – казав далі Мае. – Хто його зна, може, й не поталанить.
Етьєн
