встане не раніш, як за півгодини, і матиме її до шоколаду… Ото буде для неї сюрприз!
Куховарка, стара сухорлява жінка, що служила в Грегуарів уже тридцять років, засміялася.
– Атож! Сюрприз чудовий, що й казати… В мене давно топиться, і піч уже, мабуть, гаряча, та й Оноріна мені трохи допоможе.
Двадцятилітню Оноріну Грегуари взяли в прийми ще змалку; виховали її в себе, а тепер вона була в них за покоївку. Окрім цих двох жінок, вони ще мали кучера Франсіса, що робив усю важку роботу, та садівника з дружиною, що ходили коло городини, фруктів, квітів та птаства. Взаємини панів і челяді були родинні, патріархальні, і тому це тісне коло жило в добрій злагоді.
Зробити дочці сюрприз задумала пані Грегуар, ще коли лежала в ліжку, і тепер залишилася на кухні, щоб доглянути, як посадять тісто в піч. Кухня була величезна, ясна, дуже охайна, і в ній приємно пахло добрими стравами. Безліч каструль, горняток, сковорідок та різного іншого начиння свідчила про те, що це приміщення дуже шанували і що мало воно неабияке значення в господі. Полички в комірчинах та буфетах аж вгиналися під різними запасами.
– І головне, щоб вона гарненько підгнітилася, – наказала пані Грегуар, ідучи до їдальні.
Хоч духове опалення й огрівало весь будинок, проте в каміні завжди весело поблискували жарини кам’яного вугілля, їдальня була зовсім проста, без жодних оздоб: великий стіл, стільці, буфет з червоного дерева – це й усе; і тільки два глибокі м’які крісла показували, що хазяї тут люблять комфорт і довгий затишний відпочинок по смачному обіді, коли так спокійно перетравлюється страва в шлунках. До вітальні вони ніколи не переходили; вся сім’я залишалася тут укупі.
Одночасно з дружиною до їдальні надійшов і пан Грегуар у грубій бумазейній куртці; на свої шістдесят років він був також дуже бадьорий і рум’яний, а з-під його сніжно-білих кучерів виглядало чесне добре обличчя. Він бачився і з кучером, і з садівником і дізнався, що вітер не зробив жодної шкоди, тільки-но одного димаря повалив.
Пан Грегуар любив оглядати щоранку свою Піолену; маєток не завдавав йому будь-якого клопоту, – був невеличкий, – але тішив його всіма благами поміщицького життя.
– А Сесіль? – запитав він. – Хіба вона сьогодні не збирається вставати?
– Не розумію, що їй, – відповіла його дружина. – Мені здалося, що я ніби чула шум у неї в кімнаті.
Стіл був уже застелений – три чашки стояло на білому блискучому обрусі. Оноріну послали подивитися, що робить панночка. Дівчина вернулася за хвилю, ледве стримуючи сміх, і, немовби вона була ще й досі нагорі, у спочивальні, прошепотіла:
– О, якби пан та пані бачили панночку!.. Вони ще й досі сплять! Сплять так солодко, мов те янголятко!.. Любо подивитися.
Батьки розчулено ззирнулися, і пан Грегуар промовив, ніжно всміхаючись:
– Ходімо подивимось?
– Сердешна моя крихітка! – прошепотіла мати. – Звичайно, я йду!
І
