Панаса Мирного викликали захоплення в багатьох його сучасників – акторів, митців, громадських діячів. Так, М. Коцюбинський у листі до письменника від 10 (22) липня 1898 р. відзначав: «Ваші твори мали великий вплив на мене: опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думки – власне те, чого не стає мало не всім нашим белетристам.
Я бачив і перечитував Ваші романи, упивався їми, і живий жаль обгортає мене, коли подумаю, що „Повія“ не має кінця.
Який би я був щасливий, коли б почув од вас, що третя частина „Повії“ таки побачить світ, а за нею появиться ще хоч два, хоч один роман, підписаний Панасом Мирним!»[2]
У другій половині ХХ ст. роман «Повія» став популярним не тільки в Україні, а й за кордоном. Його було видано в перекладах болгарською, латвійською, литовською, молдавською, російською, словацькою, чеською й іншими мовами. У 1961 р. видатний український кінорежисер І. Кавалерідзе екранізував цей твір на Київській кіностудії імені О. Довженка; головну роль зіграла славетна акторка радянського кінематографу – Людмила Гурченко.
Найповніше зібрання творів Панаса Мирного (у семи томах) опублікувало київське видавництво «Наукова думка» протягом 1968–1971 рр.
У 1951 р. у Москві в перекладі російською мовою вийшло чотиритомне «Собрание сочинений» Панаса Мирного за редакцією видатних літературознавців О. Білецького й О. Дейча. Оповідання, повісті й особливо роман «Повія» українського письменника були надзвичайно популярними по всьому СРСР. Кілька окремих видань роману «Повія» в перекладі російською мовою було здійснено в Москві, Новосибірську й навіть Грозному!
Незаслужено забутий сьогодні видатний український прозаїк М. Івченко, якого називали «Коцюбинський ХХ ст.», так писав про свого старшого сучасника: «І от тепер, як я пишу ці рядки, серед тих великих витворених масивів я бачу самого цього тихого й лагідного письменника Мирного, як я його бачив за три роки до смерти. Біла голова з високим чолом, біла, м’ягка борода і теплі добрі й веселі очі. Іде він трохи похилою й тремтливою ходою старого урядовця, ніби десь підтятий злою силою своєї доби, але сам спокійний і повний гідности.
Говорить він спокійним густим баском, але багато чого не хоче договорювати. Від нього віє спокоєм, злагодою, шляхетністю й простотою.
І коли в цю хвилю я згадую його, він стоїть передо мною, як тихий і лагідний мудрець, що побоявся, не зважився відчинити двері мудрости. Та в тім він уже рішуче підкладає великі підойми під ті двері, щоб хтось інший їх зірвав»[3].
Український письменник, художник та етнограф, а за фахом лікар Г. Коваленко, який товаришував і співпрацював із Панасом Мирним впродовж тридцяти п’яти років, а після похорону письменника за дорученням полтавської громади робив опис його архіву, у 1920 р. видав невелику книжечку «Панас Мирний. Посмертна
Коцюбинський М. Твори: У 7 т. – Т. 5. – К.: Наук. думка. – 1974. – С. 224–225.
Панас Мирний. Вибрані твори / За ред. та з передм. М. Івченка. – К.: Час, 1927. – С. 19.
