ледь помітною в’їдливістю в голосі. Метью невдоволено скривився. – «Зовнішність буває оманливою», як то кажуть. Гадаю, її зовнішність нікого не введе в оману.
– Іще не на часі цитувати Сенеку, – відказав Волтер, застережно глянувши на Марлоу.
– Стоїцизм завжди на часі, – відрізав Кіт. – Маєш дякувати мені, що я не процитував Гомера. Бо все, що ми останнім часом чули, це недоречні парафрази з «Іліади». Тому, Джордже, благаю – залиш грецьку тим, хто на ній хоч трохи знається. Наприклад, Метью.
– Я іще не завершив переклад цього твору Гомера! – вигукнув Джордж, наїжачуючись.
Його відповідь спричинилася до зливи латинських цитат із боку Волтера. Одна з них розсмішила Метью, і він відповів на мові, яка здалася мені грецькою. Цілковито забувши про відьму, що чекала внизу, чоловіки з ентузіазмом заходилися вправлятися у своєму улюбленому занятті: словесних дуелях. Я відкинулася на спинку стільця.
– Коли вони в отакому гарному гуморі, це просто диво, – прошепотів Генрі. – Перед вами – найгостріші дотепники у всьому королівстві, пані Ройдон.
Між Рейлі та Марлоу виникла жвава суперечка через сильні сторони – або ж відсутність таких – у політиці її величності стосовно колонізації нових земель та їх дослідження.
– Давати гроші таким авантюристам та марнотратникам, як ти, Волтере, це все одно, що брати золото жменями й кидати його в Темзу, – пирхнув Кіт.
– Це я – авантюрист і марнотратник? Та ти ж не наважуєшся й носа на вулицю висунути через страх перед кредиторами! – скрикнув Рейлі голосом, що тремтів від обурення. – Тож не верзи дурниць, Кіте!
Метью зі зростаючою втіхою стежив за цими словесними перестрілками.
– А з ким у тебе зараз проблеми? – спитав він Марлоу, простягаючи руку до келиха з вином. – І скільки коштуватиме визволити тебе з цієї халепи?
– Із моїм кравцем, – відповів Кіт, показуючи на свій дорогий костюм. – Також із видавцем «Тамерлана Великого». – Він невпевнено замовк, вочевидь подумки розташовуючи свої борги відповідно до їх пріоритетності. – А іще отой негідник Гопкінс, який, бач, вважає себе власником будинку, де я мешкаю. Але я маю ось що. – Із цими словами Кіт високо підняв маленьку фігурку Діани, яку виграв у Метью тієї суботньої ночі, коли вони грали в шахи. Боячись випустити статуетку з поля зору, я трохи подалася вперед.
– Хоч якою скрутною не була ваша фінансова ситуація, не збирайтесь заставити її за копійки, – вирвалося у мене. Метью зиркнув у мій бік і легеньким порухом руки змусив знову відкинутися на спинку.
– Я про це потурбуюся, не хвилюйся.
Марлоу вишкірився і, хутко підхопившись на ноги, сховав фігурку богині собі в кишеню.
– На тебе завжди можна покластися, Мете. Звісно, я з тобою неодмінно розрахуюся.
– Звісно, що розрахуєшся, – промимрили в унісон Метью, Волтер і Джордж із сумнівом у голосі.
– Коли я з тобою розрахуюся, частину грошей витрать на придбання бороди, – відказав Кіт,
