рукавами, кілька нижніх спідниць та простору верхню спідницю – на вагу це більше одягу, ніж я зазвичай вдягаю на лекції. Тим не менше, я відчула себе майже голою, але гордовито підняла підборіддя – нехай Ален хоч слово посміє сказати. Йому вистачило розуму відвернутися.
– Шеф не знає, що робити з сьогоднішньою вечерею, – сказав Ален.
Я нахмурилася. Шеф просто не міг не знати, що робити.
– Домочадці вже давно хочуть їсти й пити, але без вас вони не можуть сісти до столу. Якщо в Сеп-Турі перебуває хто-небудь із родини, то ця особа має головувати під час вечері. Така традиція.
З’явилася Катрін із мискою та рушником. Я занурила пальці у теплу ароматизовану лавандою воду.
– І скільки ж ви отак чекали? – спитала я, знімаючи з передпліччя Катрін рушник. Велика зала, повна голодних теплокровних істот та не менш зголоднілих вампірів, це було з мого боку необачно й нерозумно. І моя новонабута впевненість у власній здатності успішно керувати родинним маєтком де Клермонів випарувалася, як роса на сонці.
– Понад годину. Вони чекатимуть, доки з села не прийде звістка, що Роже закривається на ніч. Він – хазяїн корчми. На вулиці холодно, а до сніданку чекати іще багато годин. Сір Філіп навів мене на думку, що… – Ален замовк, кинувши на мене винуватий погляд.
– Vite (Мерщій), – кинула я, показуючи на свою розкидану одіж. – Допоможи мені вдягнутися, Катрін.
– Bien sûr (Аякже). – Катрін поставила миску і рушила до мого ліфа, що висів на гачку. Велика чорнильна пляма, що на ньому розпливлася, поклала край моїй надії мати за столом респектабельний вигляд.
Коли я увійшла до зали, об кам’яну підлогу заскреготіли лави – то підвелися більше трьох десятків теплокровних та холоднокровних створінь. І в цьому скреготі чулася нотка докору. Знову сівши, домочадці з голодним ентузіазмом накинулися на страви, а я взяла собі куряче стегно, а від решти відмовилася помахом руки.
Здавалося, минула ціла вічність, поки не повернулися Метью та його батько.
– Діано! – вигукнув Метью, обходячи дерев’яну ширму, явно сконфужений тим, що я сиджу на чолі родинного столу. – Я гадав, що ти будеш нагорі або у бібліотеці.
– Я вирішила, що з мого боку буде набагато чемніше сидіти отут, зважаючи на те, скільки роботи вклав Шеф у приготування вечері. – Мій погляд перемістився на Філіпа. – Як пройшло полювання, Філіпе?
– Нормально. Але кров тварин забезпечує лише тимчасове насичення. – Він поманив пальцем Алена і вперся своїм холодним поглядом у мій стоячий комір, що закривав шию.
– Досить. – Голос Метью прозвучав тихо, але нотка застереження чулася в ньому безпомилково чітко. Усі присутні повернули голови в його бік. – Слід було дати їм вказівку починати без нас. Дозволь відвести тебе нагору, Діано. – Усі враз повернули голови до мене, очікуючи, що ж я відповім.
– Я ще не доїла, – відказала я, жестом
