style="font-size:15px;"> – Крижана! Б’юся об заклад, я можу у джерелі протримати ногу півхвилини.
– Тю, Мишко! Я й до десяти не дорахую, як ти не витерпиш. – Не повірив Василько.
– А ось дивись!
Хлопець вставив у крижану воду ступню. Її зразу ж, ніби, стиснули льодяні лещата, кров зупинилась, а у нозі нестерпно занило і закололо тисячами голок.
– Один, два, три… – лічили хлопці. Та Мишко не дочекався, поки викрикнуть «п’ять» і швидко висмикнув ногу.
– Ну й холодна сьогодні. Позавчора я тримав півхвилини, Сашко не дасть збрехати. – Мишко шукав підтримки у високого, трохи сутулуватого хлопця, що стояв осторонь, та Сашко не поспішав підтверджувати слова друга.
І тут зверху над головами хлопців затріщали кущі.
– Хто цю воду п’є, буде мати добре здоров’я й довго житиме!
До юрби хлопчаків, що галасували, схилом яру спускався бородатий чолов’яга в захисному комбінезоні. Він тримав у руках велику алюмінієву флягу. Хлопці принишкли, вони не любили зустрічей із незнайомцями, тому насторожилися.
– Із цього джерела черпали воду ще найдавніші слов’яни, які селилися тут із незапам'ятних часів.
– А ви щось знаєте про тих слов’ян? – несміло запитав Василько.
– О, звичайно, – відразу пожвавів бородатий. – Я ж професор археології. Тут на цьому пагорбі, біля цього джерела, була найдревніша стоянка людей. Вони прийшли сюди з Південного сходу дуже давно. Навіть є гіпотеза, що прийшли під час великого переселення народів, із далекої Індії.
– Ого! Це ж який шлях. Майже пів глобуса протопали, – встряв у розмову Мишко, він найкраще з усіх знав географію й цим дуже пишався. Він міг, навіть, напам’ять назвати столиці всіх великих держав.
– Виходить, наші предки – індійці? – перехопив ініціативу Василько.
– Не зовсім так; це, по-перше, гіпотеза, а по-друге, можливо саме слов’яни, або ті племена, що жили на наших землях першими заселили Індію. Якщо врахувати, що найдавніша з відомих стоянок розумних людей знаходиться на території нашої Чернігівської області, в Мізині, то можливо й такий варіант, що саме на нашій землі була колиска цивілізації.
– Оце, то так! – загорілись очі в хлопчаків.
– А ви щось знаєте, про ті скарби, що тут постійно шукають? – запитав Василько.
Бородань трохи насторожився, але продовжив розмову.
– Звичайно, знаю, але це, мабуть, просто легенда. Мене набагато більше цікавлять залишки стародавнього побуту цього поселення. А що тут воно було – це безперечно. Ось подивіться!
Він дістав із сумки обтесаний камінець із діркою посередині. На ньому був викарбуваний якийсь знак. Хлопці згуртувалися навколо бороданя й стали роздивлялися знахідку.
– Це дуже цікаве кам’яне вістря стріли, такі використовували тільки шумери. Як відомо, вони жили в стародавній Месопотамії. Яким чином і звідки воно сюди потрапило, для мене велика загадка?
