У подібних ситуаціях їжа – це ті самі гроші, в якомусь сенсі. Повторюю, бізнеси мусять працювати як звичайно. Це заспокоюватиме народ.
– Ага, – кинув Рендолф, це йому було зрозуміло. – Я второпав.
– Проте ти мусиш побалакати з директором цього супермаркету, як його прізвище, Кейд?
– Кейл, – доповів Рендолф. – Джек Кейл.
– А також з Джонні Карвером із «Палива & Бакалії» і ще з… хто там, нахрін, керує крамницею «Брауні» після смерті Діл Браун?
– Велма Вінтер, – проказала Ендрія. – Вона нетутешня, з іншого штату, а втім, вельми делікатна.
Ренні задоволено відзначив, що Рендолф усі імена записує собі до блокнота.
– Перекажіть їм усім трьом, що продаж пива і алкоголю припиняється до особливого розпорядження, – скривилося його лице у втішній усмішці, доволі лячній. – А «Діппер» закриваємо.
– Багатьом людям не сподобається заборона на випивку, – зауважив Рендолф. – Таким, як Сем Вердро.
Вердро був найуславленішим міським п’яницею, перфектним доказом того – на думку Великого Джима, – що акт Волстеда[101] аж ніяк не слід було скасовувати.
– Хай Сем і всі подібні йому трошечки помучаться, коли з продажу на якийсь час зникне пиво й кавовий бренді. Ми не можемо дозволити, щоби половина мешканців нашого міста понапивалися, як на новорічні свята.
– А чом би й ні? – здивувалася Ендрія. – Вип’ють собі всі запаси, та й поготів.
– А якщо почнуть бунтувати?
Ендрія змовчала. Вона не розуміла, навіщо людям здіймати бучу, якщо вони матимуть достатньо їжі, але суперечка з Джимом Ренні, як їй було відомо з досвіду, як правило, виявлялася непродуктивною, зате завжди втомливою.
– Я пошлю парочку хлопців, щоб з ними побалакали, – пообіцяв Рендолф.
– З Томмі й Віллою Андерсонами поговори особисто. – Андерсонам належав «Діппер». – Вони неблагонадійні, – ледь не прошепотів він. – Екстремісти.
Рендолф кивнув.
– Ліваки. У них над баром висить портрет дядюна Барака.
– Саме так. – «До того ж, – цього він не мав наміру висловлювати вголос, – Дюк Перкінс дозволив цим двом нікчемахам хіпі утвердитися з їхніми танцями і гучним рок-н-ролом і пиятиками до першої ранку. Прикривав їх. Лишень тільки згадати, до яких неприємностей усе це призвело мого сина з його друзями». Він обернувся до Енді Сендерса: – Також і ти мусиш сховати під замок усі ліки, які продаються тільки за рецептом. Звісно, не назонекс, і не лірику[102], нічого такого. Сам знаєш, які я маю на увазі.
– Все, що можна використати як наркотики, – пролепетав Енді, – в мене і так завжди під замком. – Йому явно стало непереливки від теми, на яку повернула їхня бесіда. Ренні знав чому, але наразі він не переймався прибутками їхніх підприємств, на нього чекали більш невідкладні справи.
– Все одно, краще вжити додаткових запобіжних заходів.
На
Ендрю Волстед (1860–1947) – конгресмен, розробник пакета юридичних документів, що дозволили застосувати 18-ту поправку до Конституції, якою з 1920 року на території США запроваджувався «Сухий закон»; у 1933 році Конгресом і Сенатом було ухвалено 21-шу поправку, що анулювала 18-ту.
Nasonex – мометазону фуроат, протиалергійна мазь; Lyrica – прегабалін, протиепілептичний препарат.
