рішення, він щодуху помчав доріжкою назад до будинку. Пробіг хвіртку, увійшов на кухню, прислухався. Голосу не чутно, телевізор теж мовчить. Батько, імовірно, пішов подрімати в спальню (ту, що на першому поверсі, мамі з татом доводилося спати там, хоч вона й маленька, тому що татові тепер було важко підійматися сходами). Мама могла піти з ним, іноді вони так мирилися, але частіше сиділа в кімнаті для білизни, яка правила їй за кабінет, де складала резюме і шукала роботу через Інтернет. Тато кинув це заняття (і, Піт мав визнати, не без підстав), але мама продовжувала спроби. Вона хотіла знову викладати в школі, і не тільки через брак грошей.
Поряд із будинком був гараж, але мама ніколи не ставила туди свій «Фокус», хіба що в разі наближення хуртовини. Гараж був захаращений різними речами зі старого будинку, для яких забракло місця в цьому новому орендованому помешканні. Там зберігалися татів ящик із інструментами (Том виставляв їх на «Craigslist» або на якомусь схожому сайті, але ніхто не давав за них стільки, скільки він хотів отримати), його й Тінині старі іграшки, бочка із сіллю, черпак і деяке садове приладдя, притулене до задньої стінки. Схопивши лопату і тримаючи її перед собою, як солдат гвинтівку, Піт побіг назад на доріжку.
Видовбані раніше сходинки допомогли йому спуститися до струмка, і, опинившись унизу, Том узявся за роботу на невеликому зсуві, який оголив скриню. Хлопець перекидав землю, що обвалилася, назад у дірку під деревом, не всю, а скільки зміг. Заповнити її до самого шишкуватого коріння не вдалося, але край скрині зник з очей, це йому й було потрібно.
Поки що.
За обідом авки-гавки тривали, але вже не так сильно, і Тіна, схоже, не засмутилася, але прийшла до Піта в кімнату, коли той закінчував робити домашнє завдання. Вона була в піжамі й тягнула за собою місіс Бізлі, свою останню й найважливішу ляльку-втішницю. Їй ніби знову було п’ять рочків.
– Можна, я у твоєму ліжку полежу, Піті? Мені наснився поганий сон.
Він хотів було відправити її назад, але потім вирішив (у голові промайнули думки про заховану скриню), що це може злякати удачу. До того ж це було б зовсім не по-братськи – он у неї які круги під красивими оченятами.
– Ну гаразд, давай, тільки недовго. І не будемо це узвичаювати. – Один з улюблених маминих висловів.
Тіна шмигнула до ліжка й обперлася спиною об стіну – так вона любила спати, – наче зібралася провести тут усю ніч. Піт згорнув підручник природознавства, сів поруч із нею та скривився від болю.
– Лялька, Тінсі. Я сів на твою місіс Бізлі.
– Зараз я її ногами відштовхну. Ось. Так краще?
– А якщо вона там задихнеться?
– Вона не дихає, дурний. Це просто лялька, й Еллен говорить, вона мені скоро набридне.
– Еллен – дурепа.
– Вона моя подруга. – Піт із деяким подивом подумав, що із цим не варто сперечатися. – Але, напевно, вона має рацію. Люди ж дорослішають.
– Тільки
