один раз на тиждень. Був іще помічник у господарстві, але він приходив тільки, коли викликали. Морріс і його друзяки-небіжчики недарма вибирали слушний час, тому можна було сподіватися, що протягом найближчих шести днів тіла не знайдуть.
Того ж дня десь на теренах Огайо він промчав повз крамничку, яка торгує різною старовиною та мотлохом, але потім розвернувся й під’їхав до неї. Покопирсавшись, він купив скриню. Скриня була старою, але міцною на вигляд і обійшлася йому у двадцять доларів. «Майже за безцінь», – подумав Морріс.
2010
Тепер батьки Піта Сауберса лаялися часто. Тіна називала їхні сварки «авки-гавки». Піт думав, що в цьому щось є, бо, коли вони починалися, з їхньої кімнати чулося: ав-ав-ав, гав-гав-гав. Іноді Піту хотілося вийти на сходи й закричати їм униз, щоб вони припинили, просто припинили. Ви лякаєте дітей, хотілося йому заволати. У будинку є діти, діти, ви що, дурні, про це забули?
Піт був удома, бо відмінникам – у яких з усіх занять тільки самостійна робота вдень та ще фізкультура по обіді, – дозволялося повертатися додому раніше. Двері його кімнати були відчинені, і він почув, як батько заторохтів по кухні своїми милицями, тільки-но під’їхала машина матері. Піт майже не сумнівався, що сьогоднішні веселощі почнуться з батьківської фрази: «Щось ти зарано сьогодні». Мати відповість, що він ніяк не може запам’ятати, що тепер вона по середах звільняється раніше. Тато скаже, що ще не звик до життя в цій частині міста, і вимовить це так, ніби їм довелося переїхати до найбіднішої, найпохмурішої частини міста, а не лише до північного району Гортфілда, де вулиці мають назви дерев. Тепер, коли вступна частина пролунала, можна було починати авкати й гавкати.
Піт і сам не був у захваті від Норт Сайда, але й жахливим його не назвеш. Навіть у свої тринадцять років він, схоже, краще за батька розумівся на економічних реаліях їхнього становища. Можливо, тому що він не ковтав пігулки оксиконтину по чотири рази на день, як батько.
Тут вони опинилися через те, що середня школа Грейс Джонсон, у якій викладала його мати, закрилася згідно з програмою міської ради щодо скорочення витрат. Багато хто з учителів ГД стали безробітними. Лінді пощастило, їй запропонували посаду бібліотекаря й перевіряльника домашніх завдань у Нортфілдській початковій школі. Щосереди вона поверталася раніше, бо в цей день бібліотека зачинялася опівдні. Так працювали всі шкільні бібліотеки. Це була ще одна ініціатива щодо скорочення витрат. Пітового тата це дратувало. Він зауважував, що члени міської ради собі зарплатню не урізали, і називав їх набродом бісових лицемірів.
Але Піт про це нічого не знав. Знав він лише про те, що останнім часом Тома Сауберса все дратувало.
«Форд Фокус», тепер їхня єдина машина, зупинився біля будинку, з нього вийшла мама зі старим потертим портфелем у руці. Вона обминула лід, який весь час утворювався в затінку біля ґанку під водостоком. Сьогодні була черга Тіни посипати його сіллю, але вона, як завжди,
