засміялася. Вона й сама себе про це запитувала і з не меншою тривогою, аніж дівчина, яка сиділа тепер перед нею. Можна впізнати свою Іншу Частину за блиском в очах – саме так від початку часів люди впізнавали свою справжню любов. Але Традиція Місяця пропонувала інший спосіб: треба побачити світляну цятку, яка мерехтить над лівим плечем Іншої Частини. Але вона не збиралася розповідати їй про це; можливо, вона навчиться бачити світляну цятку, а може, й ні. Тож відповіла їй коротко:
– Треба не боятися ризику. Наражати себе на небезпеку невдач, розчарувань, зневіри, але не припиняти шукати Любов. Той, хто не стомиться від пошуку, переможе.
Брида згадала, що Маг сказав щось подібне, коли говорив про дорогу магії. «Мабуть, це одне й те саме», – подумала вона.
Вікка почала збирати карти зі стола, і Брида відчула, що її час закінчується. Але вона хотіла поставити ще одне запитання.
– А чи можна зустріти у своєму житті більш як одну Іншу Частину?
«Так», – подумала Вікка з певною гіркотою. І коли це відбувається, серце розколюється, а результат – біль і страждання. Атож, ми можемо зустріти три або й чотири Інші Частини, бо нас багато, й ми дуже розпорошені. Дівчина ставила дуже конкретні запитання, і жінці доводилося уникати їх.
– Сутність Творіння одна, – сказала Вікка. – І ця сутність називається Любов. Любов – це сила, яка нас поєднує, щоб зібрати докупи досвід, розпорошений по багатьох життях, у багатьох місцевостях світу. Ми відповідаємо за всю Землю, бо не знаємо, де перебувають Інші Частини, які були нами на початку часів. Якщо їм добре, ми теж щасливі. Якщо їм погано, то й ми страждаємо, хай навіть підсвідомо, хай навіть відчуваємо лише крихітну частинку їхнього болю. Але насамперед ми повинні бодай один раз поєднатися в кожному перевтіленні з Іншою Частиною, яка неодмінно перетне нашу дорогу. Хай навіть це поєднання триватиме одну мить; але в ту мить виникає такий потужний спалах Любові, що він виправдає все наше подальше життя.
Собака загавкав у кухні. Вікка зібрала карти зі стола й знову подивилася на Бриду.
– Буває й так, що наша Інша Частина проминає нас, а ми її не приймаємо або навіть не помічаємо. Тоді нам знадобиться ще одне перевтілення, щоб зустрітися з нею. І за свій егоїзм ми будемо приречені на найтяжчу муку, яку самі ж таки для себе й винайшли: самотність.
Вікка підвелася й провела Бриду до дверей.
– Ти прийшла сюди не для того, щоб довідатися про Іншу Частину, – сказала вона, перед тим як попрощатися. – Ти маєш Дар, і коли я зрозумію, якого зразка цей Дар, то, можливо, я стану навчати тебе Традиції Місяця.
Брида відчула себе особою незвичайною. Та воно й не дивно – ця жінка вселяла їй повагу, таку глибоку, якої вона раніше ні до кого не відчувала.
– Я докладу всіх зусиль. Я хочу вивчити Традицію Місяця.
«Бо Традиція Місяця не вимагає ночівлі в темному лісі», – подумала вона.
– А тепер послухай мене уважно, дівчино, – суворо сказала
