щоб усе було так просто», – думала Брида щоразу, коли розкладала карти. Вона знала складні методи, досконало опрацьовані системи, й ці безладно розкладені карти зводили її з розуму. На шосту ніч вона роздратовано жбурнула їх зі стола. На якусь мить подумала, що зробила так під впливом якогось магічного натхнення, але його результати були нульовими; лише туманні здогади, що їх вона не могла визначити і вважала плодами уяви.
Разом із тим думка про Іншу Частину не йшла їй із голови ні на хвилину. Спочатку їй здавалося, вона повертається у свою юність, до мрій про чарівного принца, який мандрує через гори й долини, шукаючи дівчину, якій зможе взути на ногу кришталевий черевичок, або занурену в сон принцесу, яку він розбудить поцілунком. «У казках про фей завжди говориться про Іншу Частину», – напівжартома казала вона собі. Казки були її першим зануренням у світ магії, у який їй так тепер хотілося проникнути, і вона не раз запитувала себе, чому люди з віком відходять від цього світу, навіть знаючи, скільки щастя й радості додало їхньому життю дитинство.
«Можливо, тому, що радість їм не до вподоби». Вона визнала цю думку трохи абсурдною, проте записала її в щоденник як одну зі своїх творчих знахідок.
Цілий тиждень просушивши собі голову над уявленням про Іншу Частину, Брида відчула, як її дедалі більше опановує жахлива думка про те, що вона може обрати собі в супутники життя не того чоловіка. На восьму ніч, знову прокинувшись о першій годині, вона довго дивилася на карти таро, знову без найменшого результату, і вирішила запросити свого коханого завтра на вечерю.
Вона обрала ресторан, який був би не дуже дорогим, бо її обранець завжди наполягав на тому, щоб самому оплатити рахунок, хоч його платня асистента на кафедрі фізики в університеті була набагато меншою, аніж її платня секретарки. Було ще літо, й вони сиділи за одним зі столів, які ресторан виставляв на тротуарі, над самим берегом річки.
– Хотів би я знати, коли твої духи знову дозволять мені спати з тобою, – сказав напівжартома Лоренс.
Брида подивилася на нього з ніжністю. Вона попросила його, щоб два тижні він не приходив до неї додому, і він погодився, висловивши лише легкий протест, достатній для того, щоб вона зрозуміла, як дуже він кохає її. Адже й він, по-своєму, намагався розгадати таємниці Всесвіту і якби одного дня попросив зробити перерву в їхніх інтимних стосунках, їй би довелося погодитись.
Вони вечеряли неквапно й багато не розмовляючи, дивлячись на човни, які сновигали річкою, та на людей, що прогулювалися набережною. Пляшка з білим вином досить швидко спорожніла, й вони замовили ще одну. Через півгодини їхні стільці вже стояли впритул, а вони, обнявшись, милувалися літнім зоряним небом.
– Подивись на це небо, – сказав Лоренс, пестливо погладивши їй волосся. – Ми споглядаємо небо, яке було таким самим багато тисяч років тому.
Він уже казав це того дня, коли вони познайомилися. Але Брида не захотіла
