у першій третині списку випускників факультету, але двічі не спромоглася скласти адвокатський іспит. Двічі! І річ не в сумнівах у собі, а в тому, що її почала переслідувати інша думка. Пенні непокоїло те, що завдяки всім перемогам, здобутим у жорсткій боротьбі за визволення жінок, стати амбіційною, оптимістично налаштованою адвокаткою – не такий уже й тріумф. Більше це не вважалося досягненням. Це здавалося не більш зухвалим, ніж у 1950-х роках бути домогосподаркою. Ще два покоління тому суспільство заохочувало б її бути домогосподаркою й матусею. Зараз усі мали ставати юристами. Або лікарями. Або спеціалістами з ракетобудування. Хай там як, цей вибір був зумовлений скоріше модою та державною політикою, ніж бажанням самої Пенні.
Ще навчаючись в університеті, вона витрачала свій час на те, щоб здобути схвальні відгуки професорів відділення гендерних досліджень університету Небраски. Вона змінила мрії своїх батьків на догму викладачів, але жодна точка зору не була цілковито її власною.
Річ у тім, що Пенелопа Енн Гарриґан ще й досі була гарною дочкою – слухняною, кмітливою, шанобливою, яка завжди поводилася так, як їй наказували. Вона завжди зважала на поради оточення, старших людей. Однак вона жадала чогось більшого, ніж схвалення від батьків і наставників. За всієї поваги до Симони де Бовуар, Пенні не воліла бути третьосортним спеціалістом. Жодних образ Белли Абзуг, але й просто мати диплом будь-якого університету вона теж не бажала. Не хотіла копіювати досягнення Сьюзан Б. Ентоні та Гелен Ґерлі Браун. Вона не воліла обмежуватися вибором: або домогосподарка, або адвокат. Або Мадонна, або шльондра. Вибором, який загруз у болоті вікторіанських мрій. Пенні шалено прагнула чогось поза межами самого фемінізму!
Її ненастанно бентежила думка, що якісь глибинні мотиви перешкоджали їй скласти адвокатський іспит. Якась таємна частка самої Пенні не воліла займатися юриспруденцією, і дівчина сподівалася на диво, що врятує її від власних обмежених, передбачуваних мрій. Її цілі відповідали меті радикальних жінок минулого століття: стати юристом, змагатися з чоловіками. Але, як і будь-яка вже використана кимось мрія, ця скоріше нагадувала тягар. Її вже здійснили десять мільйонів інших жінок. Пенні бажала, щоб у неї мрія була власна, проте не мала жодного уявлення, яка саме.
Вона не знайшла цю мрію ані в ролі слухняної дочки, ані в навчанні, ковтаючи та випльовуючи зашкарублі ідеї професорів. Її тішила думка, що кожна дівчина її покоління стикається з подібною кризою. Усі вони успадкували свободу й зобов’язані нею майбутньому, щоб викувати новий кордон для прийдешнього покоління жінок. Прокласти нові шляхи.
Доки суцільно нова, оригінальна мрія не піднесе свою голівку, Пенні має наполегливо досягати старої: спершу місце в юридичній конторі, де вона носитиме смажені пиріжки, стільці, яких завжди не вистачає, зубрити білети перед наступним адвокатським іспитом.
Навіть зараз, у свої двадцять п’ять, вона турбувалася, що вже запізно.
Пенні ніколи не довіряла природнім поривам та інстинктам. Серед її найстрашніших жахів було те, що вона ніколи не відкриє й не розвине свої
