він побачив істину, яка ховалася за шляхетними словами дядька. «Усе це означає, – сказав він сам до себе, – що він думає, що може чинити все, що йому до вподоби, й усе, чого він захоче».
– Звичайно, – сказав дядько Ендру, – я не смів відкрити коробку довгенько, бо знав, у ній може зберігатися щось дуже небезпечне. Адже моя хрещена мати була жінкою надзвичайною, однією з останніх смертних жінок у цій країні, які мали в собі чарівну кров. (Вона розповідала, що в її часи існували ще дві такі жінки. Одна з них – герцогиня, а друга – прибиральниця.) Фактично, Діґорі, ти тепер розмовляєш з останнім чоловіком (можливо), який справді мав хрещену матір-чарівницю. Ось так! Пам’ятай це до того часу, доки ти сам станеш старим чоловіком.
«Я переконаний, вона була злою чарівницею», – подумав Діґорі, а вголос запитав:
– Але що буде з Поллі?
– Ти мені вже геть набрид зі своїм запитанням! – розсердився дядько Ендру. – Так ніби це має якесь значення. Моїм першим завданням було з’ясувати, що там зберігалося в коробці. Вона була дуже давня. І я навіть тоді знав уже досить, аби зрозуміти, що вона не ані грецька, ані давньоєгипетська, ані вавилонська, ані хетська, ані китайська. Вона була давнішою, ніж будь-яка з тих цивілізацій. О, то був великий день, коли нарешті я довідався істину. Коробка походила з Атлантиди, з того зниклого острова. Це означало, що вона на сотні років давніша, аніж будь-які речі кам’яної доби, викопані в Європі. Але на відміну від них вона не була грубо обробленою річчю. Бо на початку часів Атлантида була великим містом із палацами, храмами й ученими людьми.
Він замовк на мить, ніби сподівався почути щось від Діґорі. Але хлопчику його дядько подобався з кожною хвилиною дедалі менше, тож він не сказав нічого.
– Тим часом, – провадив дядько Ендру, – я багато чого довідався з інших джерел (я не зміг би пояснити їх малому хлопцеві) про магію загалом. Це означало, що в мене склалося виразне уявлення про те, що могло зберігатися в тій коробці. За допомогою різних тестів я звузив можливості. Для цього мені довелося познайомитися з по-диявольському дивними людьми й вивчити їхній дуже неприємний досвід. Така практика погано подіяла мені на голову. Не так легко стати чаклуном. Зрештою я втратив здоров’я. Але я домігся чогось кращого. І в кінцевому підсумку я про все довідався. – Хоч там не було нікого, хто міг би його підслухати, він нахилився до небожа й перейшов на шепіт: – У коробці з Атлантиди зберігалося щось принесене з іншого світу, коли наш світ тільки починався.
– Що? – запитав Діґорі, який тепер зацікавився, попри власне бажання.
– Лише пилюка, – сказав дядько Ендру. – Дрібна, суха пилюка. Там не було нічого такого, що могло б привабити зір. Нічого, що могло б виправдати ціле життя тяжкої праці, можна так сказати. Та коли я подивився на ту пилюку (я подбав про те, щоб не торкатися її) і подумав про те, що кожна піщинка колись перебувала в іншому світі – я не хотів сказати на іншій планеті, адже планети становлять частину
