на сьогодні. Нехай цей день нарешті закінчиться.
І вже розраховуючись на касі, я усвідомив (дійшло, як до верблюда у анекдоті – на третій день!) що, виявляється можу не тільки «сортувати» їжу по ступеню її цінності для споживання, а й зчитувати інформацію з предметів. Але, скоріш за все – теж вибірково.
Ну, у мене ще буде час з усім цим розібратися. Як і дізнатися, що ж таки з цього магазину годиться в їжу найкраще.
Уже виходячи з дверей залитого світлом супермаркету на напівтемну вулицю, я відчував як утома усе сильніше огортає мене шершавими лапками. Швидше додому…
Їсти уже не хотілося, хотілось лише одного – загорнутися по самі вуха у знайому ковдру і на якийсь час відключитися – як ноутбук, у якого сіла батарея від перенавантаження, і якому тепер потрібні тільки спокій і підзарядка.
Скоріше б це день…
– Гей, ти! Закурити не буде? – гаркнуло раптом з-за спини і вибило мене з теплої штовханини примітивних думок.
– Закінчився… – дограв у голові уривок запізнілої думки, перед тим як запанувала мертва тиша, а підступний страх скрутив нутрощі.
Я зупинився за кілька кроків перед входом до арки, що відділяла кілька багатоповерхівок, серед яких був і мій будинок, від дороги та решти спального масиву. А за спиною швидко наближалися поспішні кроки кількох пар ніг.
– Чого мовчиш? Закурити є? – пролунало десь наді мною. Я підняв очі, щоб побачити височенного хлопця у насунутій на очі чорній шапці, які у народі по-простому називають «підерками».
Ще двоє обступили мене тісним кільцем, змушуючи відступати назад, поки моя спина не вперлася у стіну.
Троє хлопців, можливо – неповнолітніх. Проте і зростом, та мабуть – і силою, вони мене обігнали. Та, головне, їх було троє. Троє проти одного – признатися чесно – нікудишнього бійця…
Перший удар наздогнав мене неочікувано – я просто не був готовий до болю, який сталевою голкою уп’явся мені в живіт і змусив скорчитися, перехопивши подих. Інші два – менш сильні, посипалися за першим.
Хлопці не поспішали – вони розтягували забавку.
– Бабло гони, козляра! – прошипів один мені в обличчя, обдаючи смердючою хвилею алкогольного перегару.
– Ти чув, що тобі сказано? – перепитав інший, нависаючи наді мною.
Я тільки кивнув, трохи розпрямляючи спину, і неслухняною рукою поліз до кишені.
– Хлопці, у вас якісь проблеми? – пролунав раптом поза спинами молодиків спокійний голос.
Нападники усі разом повернулися на той голос, але відразу ж заспокоїлися, уздрівши поряд себе невисокого худорлявого чоловіка у легкій темній куртці.
– Це у тебе вони зараз будуть, – загрозливо пробасував найвищий із хлопців – мабуть, «голова» дрібної банди. – Вали звідси!
– Троє на одного? Цікаво, – вів далі незнайомець, що
