ж відчинить небо, хай – по тернах.Шлях кращих завжди терном обростає.
О мачухо, його діткливих граней
Торкнулась ти брутально і жорстоко.
Достойнішого – не було й немає:
Ніхто ніколи так не був ще гнаний,
Ніхто з людей не знісся так високо[9]
Ось так гостро і точно відчував Данте його геніальний брат Мікеланджело Буонарроті, а наступні століття підняли це поетичне світило ще вище, і хто зна, чи воно вже досягло свого зеніту?!
Іван Драч
«Vita Nuova» Данте Аліг’єрі в ілюстраціях Григорія Гавриленка
Для українських інтелектуалів 1960—1970-х років інтерес до поезії Данте був «духовною нішею» – звільненням від прискіпливого контролю соцреалізму, особливо консервативного в Україні. Діалог з Данте також виявився тісно пов’язаним із національно-визвольними ідеями шістдесятництва.
У 1965 році за редакцією мовознавця, унікального ерудита Григорія Кочура була видана в перекладі українською мовою «Vita Nuova» Данте. Перекладачі видання М. Бажан (ініціатор видання), І. Драч (автор післямови), В. Житник, В. Коротич, Д. Павличко, А. Перепадя в умовах жахливої духовної несвободи тих років продовжили культурну традицію літературно-мистецької дантеани. Видання «маленької книжечки» Данте стало значною культурною подією в Україні. До роботи над ілюстраціями «Vita Nuova» Микола Бажан, тоді – голова Дантівського комітету в Україні, запросив Григорія Гавриленка (1927–1984).
В українській графіці 1960-х років процвітала натуралістична ілюстративність, побутова описовість та сюжетна приземленість. Навіть найпрогресивніші художники та видавці віддавали перевагу експресивному декоративізму та гротесковому фолькстилю. Гавриленко був самотнім у пошуках пластичної форми для втілення гармонії людини та природи.
Робота Гавриленка як ілюстратора «Vita Nuova» збіглася з його творчою програмою. Художник заглибився в стихію сонетів не як покірливий тлумач мови віршованої на мову графічну, а як співрозмовник Данте. Занурюючись в інтелектуальну атмосферу дученто, Гавриленко зважав на те, що Данте, безумовно, не заперечував вимог Томи Аквінського до літературного твору, а саме, ясності, завершеності та узгодженості всіх його частин. Ці критерії художник сприйняв як шляхопровід у власній роботі. Водночас, на відміну від схоластичних творів та навіть від знеособленої любовної лірики провансальських поетів та авторів «нового солодкого стилю» (Ґвініцеллі), лірика Данте є очевидною проекцією особистих реакцій поета на зовнішні обставини життя. Переживання любові у юного Данте збігається з ідеями неоплатонізму.
Ідеалізм «Vita Nuova» віддзеркалено в ілюстраціях. Гавриленко почав роботу над композиціями відповідно до поглядів Данте. Поет вважав, що художній образ повинен мати ширше значення, ніж його буквальний зміст, бути свого роду архетипом. Аналогічне завдання в образотворчому мистецтві вирішив тоді Дантів сучасник Джотто. Він протиставив
Переклад автора статті.
