Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология страница 45

Невідоме Розстріляне Відродження - Антология

Скачать книгу

мій шлях стоїть у млі,

      Його неволі дух чатує.

      «Хоч би татусь прибув з заслання…»

      «Хоч би татусь прибув з заслання,

      Хоч би прибув на час розстання

      Й матусю визволив з труни!»

      О жах, які кошмарні сни!

      О де ти, що керуєш світом,

      За що караєш, ніби кат?

      Верни батьків до рідних діток,

      Родинам сльози осуши.

      Не муч, не муч малих сиріток;

      Свою жорстокість – залиши!

      «Чи я забуду тут, в неволі…»

      Чи я забуду тут, в неволі,

      Тебе, осонцена блакить,

      І вас, мої стрункі тополі,

      Що звикли з небом говорить?

      Цей колір ливсь – з весняних соків,

      Як довга і солодка річ.

      І я з дитячих милих років

      Його спивав і день і ніч.

      На хвилях плинув я чудових

      З просторів моря і степів,

      В зірках купався смарагдових,

      Лазур’ю в хмарах пломенів.

      «Нависли хмари грози і крови…»

      Нависли хмари грози і крови,

      Закрили сонця правдивий світ.

      І громи смерти уже готові

      Ударить землю, вселити гніт.

      І почорніли земельні груди;

      П’явки, гадюки без міри пруть.

      І притаїлись лякливо люди,

      Когось чекають, чогось-то ждуть.

      А духи смерти, неначе тіні,

      Літають тихо і сіють зло.

      І нижче хмари спустились сині,

      І сонце в спокій кудись зайшло…

      Дружині

      З листів Твоїх я ясно бачу

      Життя і настроїв криву —

      То раптом вибухне нервовість плачу,

      То ласка свіжістю запахне наяву…

      Тяжкі на нас ці впали роки.

      За що така химерна долі гра?

      А як хотілося пірнуть в життя потоки

      Й гукнути: «Слава!» – переможно…

      Праці!

      Хотілось, як повітря. Праці!

      Щоб, задихаючись, творить для всіх, «для мас».

      Та хтось позаздрив нам у «дивному палаці»

      І погасив цей творчий наш екстаз.

      Мене заслали – сам не знаю за що.

      За Україну, що я син її…

      Гаврило Левченко

      Народився 26.03.1879 р. в с. Козел на Чернігівщині.

      Закінчив учительський інститут, учителював у Васильківському повіті на Київщині. З 1910-го був головою Української громади в Пирятині. Організовував земські школи, кооперації, бібліотеки, драматичні гуртки. За революційну діяльність його не раз арештовували. Друкував оповідання та вірші з 1907 р. в часописах «Рідний Край», «Засів», «Світова Зірниця», «Маяк». Опублікував комедії і драми «На межі» (1907), «День правди» (1909), «За друзі своя», «Князь Хорив» (1912), «Цивільний шлюб», «Шахрай», «Смерть» (1914, 1919), «Як журавлі кричать» (1915), «Світова справа» (1916), «Юрко Огневик», «Дяк» (1918), збірки оповідань «На шляху життя» (1914), «Московка (1914)», «Оповідання», «Чернігівські силуети» (1918), збірку лірики «Стогін життя» (1913).

      За совєтів Г. Левченко опублікував кілька оповідань в часопису «Нова громада». У 1925 р. ім’я Левченко зникло

Скачать книгу