– майже така сама маленька, умебльована ліжком, двома грубо збитими стільцями та столом. Усе, як у простій селянській оселі. Стіни майже всуціль вкривали численні, накреслені на пергаменті або вирізьблені на дереві написи і священні символи.
Кімната відзначалася невибагливою простотою і скрайньою скромністю, притаманною монастиреві, але аж ніяк не атмосферою смутку чи стриманості, вимушеної обставинами. На стінах багато гравюр і малюнків, виконаних з великим хистом, а над ліжком із солом’яним матрацом – семеричний хрест з масивного золота.
Один із братчиків приніс поживні наїдки, і вони усмак поснідали.
– За три години маю повертатися до парафії, – пробурмотів брат Одинадцятий.
– Та й лютує, мабуть, отець Педро! До речі, отче Матео, сьогодні ви згадували про ідолопоклонство…
– Даруй, але прошу не називати мене отцем, оскільки всі ми маємо одного-єдиного отця, і це Бог… Тобі я брат. От коли я стану твоїм вчителем, тоді можеш називати мене отцем, але тільки в духовому сенсі.
– Ваша правда, та іноді сила звички могутніша за снігові лавини і гірські потоки.
– Традиції і звичаї є моральними потоками, перед якими треба зводити греблі розуму, аби спрямувати цю силу в русло правильної дії та здорового глузду.
– Авжеж. Але я, брате, знов про ідолопоклонство. У своїх казаннях отець Педро та інші нападаються на культ образів як на витвір невірних, але хіба не є подобою ідолопоклонства наш культ статуй богородиць та святих?
– Не тільки подобою. Це й справді так. Злочин – це злочин. Що тут, що в Китаї. Байдуже, в якому вбранні його коїти – в чорному, білому чи червоному. Якщо ми комусь робимо закиди, то низько і негідно їх наслідувати. У християнстві, в будь-якій його конфесії, існують ознаки ідолопоклонства. Апологетика вчить нас, що віряни поклоняються Єдиному Богу через статуї святих та освячені реліквії. Отож, християнинові байдуже – поклонятися Богові через Святого Ігнатія, а чи через Скорботну Матір Божу. Насправді все не так. Кожен поклоняється якомусь одному чи кільком святим, і йому дуже прикро змінювати свій культ на інший, до якого, можливо, прихильні його батько чи брат. Відтак ми бачимо, що люди назагал моляться другорядним божествам, котрі начебто наближують їх до Єдиного Бога, а деяких навіть обирають як родинних чи особистих напівбогів.
– Оце і є ідолопоклонство.
– Так, Пабло Симоне. Але воно близьке до чуттєвого пантеїзму.
– І то правда…
– Проблема не така проста. Одному й тому самому святому поклоняються в найрізноманітніших зображеннях. Робляться також спроби переносити певний образ від одного народу до іншого, і навпаки. Але віряни не сприймають чужі образи, їм потрібні свої, яких вони наділяють чудодійною силою, зокрема лікувальною. В курії ми часто-густо стикаємося з такими старезними образами, що розсипаються на порох. Але замінити їх на нові неможливо, бо більшість вірян стають в їхню оборону. І причина не в фанатизмі простолюду. Це данина
