професійних убивць та повій, аби домогтися їхніх грошей чи їхнього кохання.
Пабло Симон не сподівався такої запальної мови від зазвичай стриманого чоловіка. Але в часи, коли панує кривда, коли на вогнищах спалюють причинних і дітей, що страждають на епілепсію, дуже важко зберігати ілюзії та незворушність.
Хвилини мовчання впали жалобним саваном на прикрі спогади бесідників. Їм досі чулося волання шевцевого сина: «Мамо, мамо! Я горю!». В уяві вони знову бачили жінку, яку гвардійці підпирали списами і безжально штрикали зчорніле, пойняте вогнем тіло.
– Та менше з тим. Повернімося до теми нашої розмови.
Раптом каптурник підхопився з місця. Пабло Симон обернувся і побачив, що до них біг, обминаючи перешкоди і розпачливо розмахуючи руками, якийсь братчик. Решта каптурників кинулась до замаскованих ляд, що вели в підземелля. Вони скидалися на привидів, що повертаються до своїх склепів.
– Брате! Брате! А де брат Дванадцятий? Де Шістнадцятий?
– Гадаю, біля дзвіниці. А що сталося? Ти дуже стривожений, любий юначе.
– На те є причина, брате Одинадцятий. Численні військові відділи блокували всі підходи до руїн, а з заходу прямує давнім шляхом отець Педро на чолі загону з п’ятдесяти озброєних до зубів добірних гвардійців Інквізиції. Вони ось-ось будуть тут!
Каптурник, що приніс таку зловісну новину, зник у напрямку допівзруйнованої дзвіниці.
Пабло Симон розгледів на шляху колону людей. Він спохмурнів і зціпив зуби.
– Я з ними порозуміюсь. А от тобі загрожує вогнище Інквізиції, – як завжди спокійно мовив каптурник.
– Дарма! Я не можу залишити вас самого з тими катами!
– Ти не зрозумів? Тікай, доки не пізно!
– Ні! І горе тому негідникові, що зачепить вас чи скривдить!
– Хіба я не казав тобі, що наш союз має ґрунтуватися на любові, а не зненависті?
– Моя зненависть – це Любов до Людства! Я не святий, і ненавиджу душогубів!
– Досить! Вони вже тут. Мерщій ховайся! Замри і мовчи, хоч би що ти побачив! Але застерігаю: якщо втечеш, братчики знайдуть спосіб заткати тобі рота.
– Я залишаюся тут не зі страху, а з доброї волі… Не знаю, хто ви, але хай вам щастить!
Пригинаючись до землі, він відбіг на кілька кроків і пірнув у грот між руїнами.
Тим часом до каптурника мовчки приєдналося двоє братчиків.
Смолоскипи наближалися. Непрохані гості вже подолали зруйнований мур довкола давнього замку. Пабло Симон бачив зі своєї криївки у грубому мурі, як братчики сховали під камінням свої каптури і підперезалися, ставши враз звичайнісінькими священнослужителями. Можливо, так воно й було?
У світлі десятків смолоскипів холодно виблискувала зброя. Небавом юнак упізнав отця Педро. Високий і огрядний клірик
