майстре, стриґа. Не гратимемося у дипломатію. Принцесою вона тільки-но буде. Зрештою, про те я й прийшов із тобою порозмовляти. Відповідай, неофіційно, коротко і ясно: буде чи не буде? Тільки-от не прикривайся аніяким там кодексом.
Ґеральт потер чоло.
– Я, королю, підтверджую: чари можна зняти. І якщо не помиляюся, то дійсно – провівши ніч у замку. Треті півні, якщо застануть стриґу поза саркофагом, ліквідують прокляття. Так звичайно зі стриґами й чинять.
– Так просто?
– Це не просто. Треба ту ніч пережити – це раз. Можуть, крім того, бути відхилення від норми. Наприклад, не одна ніч, а три. По черзі. Також є випадки… ну… безнадійні.
– Так, – підвищив голос Фольтест. – Я це від декого весь час чую. Убити потвору, бо то невиліковний випадок. Майстре, я впевнений, що із тобою вже розмовляли. Га? Зарубати людожерку без церемоній, одразу, а королю сказати, що на то не було іншої ради. Король не заплатить, ми заплатимо. Дуже вигідний варіант. І дешевий. Бо король накаже відтяти відьмаку голову чи повісити його, а золото залишиться у кишені.
– А король справді накаже відтяти відьмаку голову? – скривився Ґеральт.
Фольтест деякий час дивився рівійцю у вічі.
– Король і сам не знає, – сказав нарешті. – Але враховувати таку можливість відьмаку, гадаю, варто.
Тепер хвилину помовчав Ґеральт.
– Я маю намір зробити все, що в моїх силах, – сказав нарешті. – Але якщо все піде погано, то я буду боронити своє життя. Вам, пане, також варто враховувати таку можливість.
Фольтест устав.
– Ти мене не зрозумів. Не про те йдеться. Це ясно, ти її уб’єш, якщо стане гаряче, – подобається це мені чи ні. Бо інакше вона вб’є тебе – напевне і незворотньо. Я того не розголошую, але я б не покарав нікого, хто вбив би її, захищаючи себе. Але я не дозволю, аби вбили її, не спробувавши врятувати. Уже були спроби підпалити старий палац, стріляли в неї з луків, викопували вовчі ями, ставили сильця і капкани, поки я кількох не повісив. Але не про те йдеться. Майстре, слухай!
– Слухаю.
– Після тих третіх півнів, якщо я все добре розумію, стриґи не буде. А що буде?
– Якщо все піде добре – чотирнадцятирічна дівчинка.
– Червоноока? Із крокодилячими зубами?
– Нормальна чотирнадцятирічна дівчинка. От тільки…
– Ну?
– Фізично.
– Не мала баба клопоту. А психічно? Щодня на сніданок відерце крові? Дівоче стегенце?
– Ні. Психічно… Як би то сказати… Думаю, що десь на рівні, я знаю, трирічної-чотирирічної дитини. Довгий час буде вимагати дбайливого догляду.
– Зрозуміло. Майстре?
– Слухаю.
– Чи то може до неї повернутися? Пізніше?
Відьмак мовчав.
– Ага, – сказав король. – Може. І що тоді?
– Якщо вона після довгої, кількаденної непритомності помре, треба спалити тіло. І швидко.
Фольтест насупився.
– Утім,
