Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
Потім операційна зала, та поки я йду, плечі тремтять немов крила. Входжу, копаючи, як завжди, по дверях, стерильні руки вгору до санітарки, щоб вона оділа на них рукавички. Руки вгору, немов злочинець, думаю я і знаходжу в собі сили всміхнутися. Потім спокій, мій робочий спокій. Йодний розчин, охолоджений скальпель, кров. Руки в мене спокійні, точні, точніші, аніж будь-коли. Тільки от вони не мої, це руки людини, на яку я дивлюся, бездоганного професіонала, якого я більше не обожнюю. Так, тепер я – комаха, а не вона, вона – це просто нещасна жінка, з якою сталося лихо, над якою я вчинив насильство, виссав усі соки, ужалив. Гумові руки, опущені вниз, не мої, та все ж вони мої, у цьому світі, де я видаю себе за добродія. Електричний скальпель. Каутеризація судин. Вони ще там, зовні, чекають на мене. Вони заарештують мене в хірургічному халаті, дуже смішний вигляд для арештанта. Затискач Кохера. Тампони. Вони дали мені час для докорів сумління, ось чому вони не схопили мене раніше, щоб я пережив цей моторошний час. Яка жорстокість. Так, вона була там, у тому покої, бачила, як я проходив, кивнула на знак підтвердження. Потім впала на стілець, немов скошена очеретина, їй піднесли склянку води: не переймайся, цей сучий син від нас не втече, разом зі своїм брудним пристроєм. Проходячи, я не зазирнув за ті двері. Забракло на це мужності, як жаль. Я напружував свій мозок, та мені так і не вдалося згадати призначення того покою. Перші двері ведуть до кабінету здачі аналізів, а ті дві стулки, що були відчинені біля сірих спин поліцейських… У думках я полетів до того порожнього невідомого мені приміщення, де, імовірно, ховалася жінка, яку я більше й не пам’ятав. І мені здавалося, Анджело, що оцієї амнезії достатньо для того, щоб викреслити те, що я наробив. Чому я тоді не повернувся приголубити її, переконати в тому, що нічого не відбулося? Коли я хочу, я можу переконати кого завгодно. Я міг би вибачитися перед нею, запропонувати їй гроші. Міг убити її. Чому ж я її не вбив? Тому що я не вбивця. Убивці вбивають. Хірурги ґвалтують. Затискач для судин. Висмоктувач. Вона донесла на мене, узяла свою сумку з клаптиків і пішла до місцевого поліцейського комісаріату. Мені здавалося, що я бачив її, коли вона для хоробрості гризла собі нігті, в одному з тих кабінетів, де тхнуло штемпельною фарбою. Вона стискувала бліді ноги, сидячи на стільці, описувала зовнішність чоловіка, що поглумився над нею, тоді як хтось у неї за спиною тарабанив по друкарській машинці. Хто зна, що вона там нарозповідала… Що в неї від мене залишилося, мені б дуже хотілося знати, що я покинув у цьому тілі, яке ледве дихало. Я осліп від горілки, від спеки, від протиприродної хоті. Вона ж була тверезою, дивилася на мене, витерпіла мене. Хто витерпить, той пам’ятає. Автостатичний розширювач. А можливо, вони повели її на огляд до гінеколога, там на білому ліжку вона відвернула обличчя й погодилася на таке приниження. І лежачи з розведеними ногами, дивлячись у порожнечу, вона вирішила знищити мене назавжди. Затискач Келлі. Може вони взяли на аналіз залишки моєї сперми. Ще раз Келлі. Та ні, це неможливо, щоб вона добралася до мене, вона ж нічого
