style="font-size:15px;"> – Давай на ти.
– Гаразд.
– Що ти йому сказала?
– Що я тебе не знаю.
Вона не була розлюченою, узагалі ніяка. Може, вона вже звикла, подумав я, вештається з ким трапиться. І тепер я дивився вже на неї, нічого не боячись. Навкруг очей були чорні кола, що втискували їх ще глибше в худий череп. Синюваті жили проходили по шиї й зникали під сорочкою в жовто-чорну клітинку з еластичної тканини, яка блищала під сонцем, двогрошова річ, напевно, пошита якимись неповнолітніми в Азії. Вона більше не дивилася на мене. Піднесла руку до чубчика й почала чухати його, стягуючи його маленькими пасмами, щоб затулити занадто широке чоло, куди я зараз увіп’яв свій погляд. Пряме сонячне світло торкалося її недосконалого обличчя, і вона це відчувала. Їй безумовно було значно більше тридцяти років. Між очима та скронями в неї вже залягли тоненькі мережива зморщок. У неї було хворобливе обличчя, судячи з кожного клаптика її шкіри. Та з очей, з ніздрів, з щілини, що відокремлювала верхню губу від нижньої, – звідусіль, звідки пробивався її внутрішній подих, було чути тихий невразливий заклик, неначе вітер, що ввірвався в хащі лісу.
– Як тебе звати?
– Італія.
Я сприйняв це незвичайне ім’я з посмішкою.
– Слухай, Італіє, – сказав я, – мені дуже прикро… – Я запхнув руку в кишеню. – Я хотів вибачитися перед тобою. Я був п’яним.
– Я піду, інакше розтануть заморожені продукти. – Вона відвела погляд до однієї зі своїх торб, які так і не поставила на землю.
– Я допоможу тобі. – І я вже нахилився, щоб узяти їх у неї з рук. Та вона нізащо не хотіла відпускати їх.
– Вони не важкі.
– Будь ласка, – прошепотів я, – будь ласка.
У її очах більше не було нічого. Була та відсутність, яку я вже бачив, вона немовби відмовилася від усіх бажань. Долонями я відчув піт, що залишився від її долонь на ручках сумок. Ми зійшли тими іржавими сходами до самого насипу. Вона відчинила двері, а я захряснув їх за нашими спинами. Усе було оповито тією самою безпорадністю, квітчаста ряднина на диванчику, постер із мавпою, що тримала в лапах пляшечку, той же запах білил і отрути. Я відчув якийсь зсув, що м’якою й гарячою масою просочувався мені під мозкову оболонку. Сексуальний імпульс не поспішав, я був кволим, млявим. Я поставив сумки на підлогу, під стіл закотилася банка пива. Вона не нахилилася по неї. Стояла, притулившись до стіни, і дивилася у вікно між ламелями жалюзі. Я попустив краватку, яйця наче поважчали в мене між ногами, почуття було неприємне. Цього разу я взяв її ззаду. Її очі змушували мене замислюватися, і, врешті-решт, це була моя справа, як і що робити. Я хотів відчувати її реберця, потилицю. Можливо, я подряпав їй спину, не зміг уникнути цього. Потім я поліз у кишеню штанів по гаманець. Я поклав гроші на стіл.
– Це за розморожені продукти…
Вона не відповіла нічого, Анджело, вочевидь, мені вдалося образити її.
Твоя мама була в садку
