кабінет із опущеною головою, із колючими від гніву слізьми. Що, в дідька, ця стара кажаниха може знати про мої почуття? Місіс Свонсон мала величезну родину – близько десятьох дітей і тридцятьох онуків, якщо судити з фотографій, розвішаних на її стіні. У неї велике помешкання на захід від Центрального парку та будинок у Коннектикуті і найменшого уявлення про те, як – клац! – і все може зникнути за хвилину. Їй легко відхилитися назад у своєму хіпівському кріслі й базікати про всілякі хобі та відчинені двері.
Та раптом двері й справді відчинилися для мене, і то в цілком несподіваному місці – у майстерні Гобі. «Допомога» зі стільцем (яка полягала в тому, що я стояв біля Гобі, а він обдер сидіння, аби показати мені, як глибоко черви проникли в дерево, як невміло хтось намагався полагодити стілець та інші жахіття, сховані під оббивкою), перетворилася на два або три дивно притягальні дні на тижні, коли після шкільних уроків я приходив до Гобі й наліплював етикетки на посудини, перемішував кролячий клей, наводив лад у шухлядах і коробочках або просто спостерігав, як він обточує ніжки стільців на токарному верстаті. Хоч крамниця нагорі була й далі огорнута темрявою, з опущеними жалюзі, проте в крамниці-за-крамницею цокали маятникові годинники, виблискувало червоне дерево, світло збиралося в золоті калюжки на обідніх столах, життя в підвальній майстерні тривало.
Аукціонні будинки з цілого міста підтримували з ним зв’язок, нерідко зверталися до нього й приватні клієнти. Він реставрував меблі для «Сотбіз», для «Крістіз», для галереї Теппера, для «Дойл». Коли я приходив до нього після школи, під цокання високих годинників він показував мені, як різні породи дерева відрізняються поруватістю й блиском, навчав відрізняти їхні кольори, глянцеві брижі на поверхні тигрового клена від пінястої зернистості волоського горіха, розрізняти їх за вагою в моїй руці й навіть за запахами, що також були неоднаковими: «іноді, коли ти не знаєш, із яким деревом маєш справу, то найпростішим способом уникнути сумнівів буде понюхати його», – відчути пряний запах червоного дерева, пилюжний запах дуба, гострий запах черемхи, схожий на аромат деяких квітів, і гострий бурштиново-смоляний запах палісандра. Я довідувався все про пилки та конічні зенкери, рашпілі й напильники, прямі стамески й ложковидні, скоби та вусорізальні верстати. Я довідався про глянець і про позолоту, що таке гніздо і що таке шип, про різницю між штучним і справжнім ебеновим деревом, між гребенями і вершинами нью-портовських стільців і гребенями стільців «коннектикут» і «філадельфія», чому чіппендейлівський комод через свою зрізану вершину та масивність цінується нижче, аніж комод однієї з ним моделі на ніжках-кронштейнах із борозенчастими боковими пілястрами та шухлядами «піднесених», як висловлювався Гобі, пропорцій.
Нижня майстерня – через слабке освітлення й тирсу на підлозі – створювала враження стайні, де в темряві терпляче стояли великі звірі. Гобі навчив мене по-творчому ставитися до якості добрих меблів, наділяючи їх певним життям і називаючи одні зразки «вона», а інші – «він», тобто характеризуючи м’язисту, майже тваринну як�
