Я самоук. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди цікавило, як працюють різні речі.
– А як ти навчився вислизати з кайданів і пасток? – запитала вона.
– То Артур підкинув ідею. Хтось повинен був уміти виплутуватися з мотузок і тікати з того хліву, де нас лишали зв’язаними. Тож я навчився контролювати м’язи й суглоби рук. А згодом зацікавився різноманітними замками і засувами.
Швайкарт на мить замислився, а тоді запитав:
– А зброя теж належала тобі?
Томмі похитав головою.
– Тільки Рейджену дозволено брати до рук зброю.
– Дозволено? А хто визначає, що кому дозволено, а що ні? – озвалася Джуді.
– Ну, це залежить від того, де ми перебуваємо. Слухайте, мені набридло постачати вам інформацію. Це парафія Артура чи Аллена. От їх і розпитуйте, ясно? Я пішов.
– Стривай… – почала Джуді, але було вже запізно.
Очі юнака затуманились, а потім його поза змінилася. Він склав долоні пірамідкою, пучками пальців докупи. Коли він підвів голову, Джуді за виразом обличчя збагнула, що перед нею Артур. Вона відрекомендувала його Ґері.
– Прошу вибачення за поведінку Томмі, – сухо промовив Артур. – Він доволі відлюдькуватий юнак. Якби не його здібності до електроніки і відмикання всіляких замків, я, певно, давно заборонив би йому показуватись. Одначе його обдарування приносить неабияку користь.
– А в тебе які таланти? – запитав Ґері.
Артур самокритично змахнув рукою:
– Я всього лише аматор. Моя царина – біологія і медицина.
– Ґері розпитував Томмі про зброю, – звернулася до нього Джуді. – Її зберігання суперечило правилам умовно-дострокового звільнення, тобі про це відомо?
Артур кивнув.
– Тільки Рейджену дозволяється чіпати зброю. Це його привілей як хранителя люті. Втім, він має право застосовувати її лише для захисту і виживання. Свою надзвичайну силу він також може використовувати винятково для загального блага, нікому не завдаючи шкоди. Ви знаєте, що він уміє керувати концентрацією адреналіну у своїй крові?
– Він, скориставшись тими пістолетами, викрав і зґвалтував чотирьох жінок, – відкарбував Ґері.
– Рейджен нікого не ґвалтував, – заговорив Артур із крижаним спокоєм. – Я з ним розмовляв. Він скоїв кілька пограбувань, бо був у розпачі через купу несплачених рахунків. Рейджен зізнався, що привласнив гроші тих трьох дівчат у жовтні, але категорично заперечує будь-яку причетність до того, що сталося з жінкою в серпні, як і до зґвалтувань.
Ґері нахилився вперед, пильно вдивляючись в Артурове обличчя. Адвокат відчував, що його скепсис швидко тане.
– Але ж докази… – почав він.
– До дідька докази! Якщо Рейджен запевняє, що чогось не робив, так воно і є. Він не брехатиме. Може, Рейджен і крадій, але він не ґвалтівник.
– Ти кажеш, що розмовляв із Рейдженом, – промовила Джуді. – А як це у вас відбувається? Вголос чи подумки?
Артур сплів пальці.
– Буває
