розповідав про мене.
– То ти – Артур?
Він підтвердив її здогадку бундючним кивком.
Вона набрала побільше повітря.
– Послухай, Артуре. Необхідно повідомити адвокатів про те, що відбувається.
– Ні, – відрізав той. – Вони вам не повірять.
– Чому б нам у цьому не пересвідчитися? Я приведу Джуді Стівенсон, вона з тобою познайомиться, і тоді…
– Нізащо.
– Це може врятувати тебе від ув’язнення. Я повинна…
– Я вам ось що скажу, пані Тернер, – почав юнак, нахиляючись до неї і свердлячи її зверхнім поглядом. – Якщо ви сюди когось приведете, то всі наші просто мовчатимуть і ви тільки виставите себе на посміховисько.
Просперечавшись із Артуром понад чверть години, жінка помітила, що його погляд знову затуманюється. Він відкинувся на спинку стільця, а коли знову нахилився до неї, голос його звучав інакше, а на обличчі був невимушений і доброзичливий вираз.
– Нічого нікому не розповідайте, – сказав хлопець. – Ви заприсяглись, а це святе.
– І з ким я говорю тепер? – прошепотіла вона.
– Мене звуть Аллен. Здебільшого це я спілкуюся з Джуді й Ґері.
– Але ж вони знайомі тільки з Біллі Мілліганом.
– Та ми всі відгукуємося на ім’я Біллі задля збереження таємниці. Хоча насправді Біллі спить, і то вже давно. Отже, так, пані Тернер… Ви не проти, якщо я називатиму вас Дороті? Матір Біллі також звуть Дороті.
– Ти сказав, що з Джуді й Ґері спілкуєшся здебільшого ти. А кого ще вони зустрічали?
– Томмі, хоча вони цього й не зауважили, бо ми з ним доволі схожі. Ви вже бачили Томмі. Це його не здатні стримати ані гамівні сорочки, ані наручники. Попри те що в нас із ним багато спільного, зі сторонніми зазвичай спілкуюся я. Томмі буває брутальним та саркастичним. На відміну від мене, він не надто добре ладнає з людьми.
– Кого ще зустрічали адвокати?
Юнак стенув плечима.
– Коли Ґері вперше прийшов запропонувати нам допомогу, він зустрів Денні. Той був наляканий і спантеличений. Він взагалі погано розуміє, що коїться. Йому лише чотирнадцять.
– А скільки тобі?
– Вісімнадцять.
Психолог зітхнула і похитала головою.
– Що ж, гаразд, Аллене. Ти начебто тямущий хлопець і маєш розуміти, що ви повинні звільнити мене від обіцянки. Необхідно, щоб Джуді й Ґері дізналися правду, бо тільки так вони зможуть належним чином захищати вас усіх у суді.
– Артур і Рейджен категорично проти, – відповів юнак. – Вони кажуть, що тоді люди вважатимуть нас психами.
– Але хіба це не краще, ніж опинитися за ґратами?
– Не мені вирішувати, – похитав головою хлопець. – Ми оберігали цю таємницю все своє життя.
– Тоді хто може це вирішувати?
– Гадаю, тільки всі гуртом. Артур – ватажок, але таємниця належить кожному з нас. Девід вам її розкрив,
