хлопчиною не гаразд. Не знаю, в чому річ, але ти й сам помітив, що за кожної зустрічі він поводиться, мовби зовсім інша людина. І коли він каже, що не пам’ятає зґвалтувань, я йому вірю. Його потрібно обстежити.
– І за чий же це кошт?
– У нас є свій фонд, – відповіла Джуді.
– Авжеж, і там валяються зайві мільйони.
– Та годі тобі, огляд у психолога нам точно по кишені.
– Що ж, сповісти суддю, – пробуркотів Ґері.
Коли суддя погодився відкласти розгляд справи, щоби Вільяма Міллігана міг тим часом обстежити психолог, Ґері Швайкарт зосередив увагу на слуханні Комітету з питань умовно-дострокового звільнення, що мало відбутися у середу, о пів на дев’яту ранку.
– Мене відішлють назад до Лебанона, – сказав Мілліган.
– Я зроблю все, щоб цього не сталося, – відповів Ґері.
– У мене вдома знайшли пістолети, а однією з умов мого звільнення було те, що я не маю права купувати, зберігати чи використовувати холодну і вогнепальну зброю.
– Воно-то так, – відказав Ґері. – Але якщо ми збираємося захищати тебе в суді, нам треба затримати тебе в Колумбусі, де ми зможемо з тобою тісно співпрацювати. Недобре буде, якщо тебе спровадять до в’язниці в Лебаноні.
– То що ж ви збираєтеся робити?
– Залиш цей клопіт мені.
Мілліган усміхнувся. У його очах з’явився вогник наснаги – Ґері вперше його таким бачив. Юнак поводився невимушено, приязно, майже безтурботно. Він навіть пожартував кілька разів. Ніщо в цьому молодикові не нагадувало той клубок нервів, яким він постав перед адвокатом під час першої зустрічі. Можливо, працювати з ним буде не так важко, як Ґері спершу думав.
– Ну, все, – промовив Ґері. – Тримайся.
Він провів Міллігана до зали засідань, де члени Комітету з питань умовно-дострокового звільнення вже роздавали присутнім копії рапорту, поданого наглядовим офіцером Міллігана, і письмові свідчення сержанта Демпсі, в яких ішлося про те, що під час арешту Міллігана в його помешканні було виявлено сміт-вессон дев’ятиміліметрового калібру та ще напівавтоматичний пістолет двадцять п’ятого калібру з п’ятьма набоями в обоймі.
– Скажіть-но мені, панове, – почав Швайкарт, погладжуючи бороду, – чи робилися тестові постріли з цієї зброї?
– Ні, – відповів голова слухання, – однак це справжня зброя, з набоями.
– Якщо на практиці не доведено, що ці пістолети здатні випустити кулю, то які є підстави вважати їх справжньою зброєю?
– Що ж, нехай. Тестові постріли будуть здійснені наступного тижня.
Ґері ляснув по столі долонею.
– А я наполягаю, щоби ви ухвалили рішення або сьогодні, або вже після закінчення судового процесу. То що скажете, це вогнепальна зброя чи пугачі? Як на мене, ви не довели, що це зброя. – І він обвів поглядом усіх присутніх.
Голова слухання кивнув.
– Панове, я вважаю, що єдиний вихід – це відкласти слухання доти, доки не буде
