Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз страница 8

Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Скачать книгу

двері на автостоянку. Там очікував фургон, який мав доправити їх до в’язниці округу Франклін.

      Фургон вкотився до центру Колумбуса і під’їхав до футуристичної цитаделі, яка здіймалася у самому серці міста. Перші два її поверхи мали грубезні бетонні стіни й були цілковито позбавлені вікон. Від третього поверху і вище ця споруда мала вигляд сучасного офісного центру. Чільне місце у внутрішньому дворі в’язниці займав пам’ятник Бенджаміну Франкліну.

      Фургон звернув на доріжку позаду будівлі й зупинився перед гаражними воротами з гофрованої сталі. З цього ракурсу було помітно, що в’язниця сполучена з іншою, ще вищою спорудою – судом округу Франклін.

      Ворота зі скреготом поповзли вгору. Фургон заїхав досередини, і ворота позаду нього зачинилися. Закутих у наручники в’язнів повели до тамбура на вході до в’язниці, що мав з обох кінців сталеві двері. Але одного в’язня бракувало: Мілліган примудрився позбавитися наручників і досі сидів у фургоні.

      – Ану, вилазь звідтіля, Міллігане! – гаркнув офіцер. – Що це ти, окаянний падлючий збоченцю, виробляєш?

      Той чорношкірий чоловік, до якого Мілліган раніше був прикутий, квапливо заторохтів:

      – Я нічо’ не робив! Христом Богом присягаюся, він просто взяв і вислизнув із кайданків.

      Двері в’язниці з шипінням відчинилися, і шістьох арештантів заштовхали у прохід між вхідними дверима і ґратами. За ґратами починався контрольний центр – там стояли телемонітори й комп’ютерні термінали і працювали десятки службовців обох статей у чорних сорочках і сірих штанях та спідницях. Коли за в’язнями зачинилися вхідні двері, попереду відімкнулася ґратчаста брама, і їх провели всередину. Повсюди у приміщенні сновигали «чорні сорочки» і лунав цокіт клавіш комп’ютерних терміналів. На вході молода жінка простягнула Міллігану брунатний конверт із цупкого паперу і проінструктувала:

      – Здати коштовні речі – персні, годинники, прикраси, гаманець.

      Коли Мілліган дістав усе з кишень, вона забрала у нього куртку, промацала підкладку і передала службовцю зі сховища особистих речей.

      Міллігана знову обшукали, цього разу більш ретельно, а тоді новоприбулих ув’язнених помістили до тимчасової камери, де ті мали чекати, поки їх зареєструють і візьмуть у них відбитки пальців. Крізь маленьке квадратне віконце у дверях за ними спостерігали пильні очі. Чорношкірий здоровань тицьнув Міллігана ліктем у бік і проказав:

      – То ти в нас крутелик, ге? Скинув тамті кайданки. Мо’, ти нас і звідси витягнеш?

      Мілліган подивився на нього спантеличено.

      – Не дрочися так із поліцаїв, – продовжив той. – Вони тебе зіб’ють на квасне яблуко. Я знаю, що кажу, бо в буцегарні був багацько разів. А тебе вже кидали за ґрати?

      Мілліган кивнув.

      – Тому мені тут і не подобається. Я мушу звідси вирватися.

(3)

      Коли в офісі громадського захисту, що був у кварталі від в’язниці, задзвонив телефон, старший юрист Ґері Швайкарт, довготелесий тридцятитрирічний бородань,

Скачать книгу