губи й сказати „Лишенько!“. Але тільки раз, Енні.
Один-єдиний раз».
За чотири години він лежав у ліжку та був готовий спалити всі свої книжки за єдину пігулку новрілу. Поки він сидів у кріслі, усе було добре (не беручи до уваги кількість дуру в його крові, яка би приспала половину Прусської армії[40]), але зараз Пол почувався так, наче в нижній частині тіла вирував бджолиний рій.
Він дуже голосно кричав, мабуть, їжа щось-таки зробила йому, бо він не пригадував, щоб кричав так голосно відтоді, як виринув із темної хмари.
Пол відчував, що Енні, виключена, вимкнена з розетки, довго стояла в коридорі перед дверима його спальні та порожнім, нерухомим поглядом вивчала чи то дверну ручку, чи то візерунки ліній на власній долоні.
– Ось, – вона дала йому ліки. Цього разу дві пігулки.
Він проковтнув їх, тримаючи Енні за зап’ясток, аби дотягнутися до склянки.
– У місті я купила тобі два подарунки, – сказала вона, встаючи з ліжка.
– Невже? – прохрипів він.
Енні вказала на інвалідний візок зі сталевими підпорами для ніг, який похмуро прилаштувався в кутку.
– Другий я покажу тобі завтра. А тепер спи, Поле.
Проте сон довго не йшов. Пол плив у наркотичному тумані та розмірковував про ситуацію, в яку потрапив. Тепер стало трохи легше. Легше думати про це, ніж про книжку, яку ти створив, а потім знищив.
Думки… уривки думок, наче клаптики тканини, з яких можна зшити стьобану ковдру.
Сусіди жили за багато миль від помешкання Вілкс, а ще, як казала сама Енні, не дуже її любили. Яке в них прізвище? Бойтони. Ні, Ройдмани. Точно, Ройдмани. Чи далеко звідси до міста? Та звісно, недалеко. Пол перебував в уявному колі, діаметр якого міг становити від п’ятнадцяти до сорока п’яти миль. У цьому колі стояв будинок Енні Вілкс, оселя Ройдманів та центр Сайдвіндера, яким би жалюгідно маленьким він не був…
«А моя машина? Моя „камаро“ також десь у цьому колі. Чи знайшла її поліція?»
Навряд, подумав Пол. Він був знаменитістю. Якби знайшли машину, зареєстровану на його ім’я, елементарна перевірка одразу би показала, що він побував у Боулдері, а потім зник. Якби знайшли його понівечену порожню машину, то розпочали би пошуки, про це заговорили би в новинах…
«Вона ніколи не дивиться новини по телебаченню, ніколи не слухає радіо, якщо, звісно, у неї немає навушників».
Ситуація трохи скидалася на оповідання з циклу Шерлока Голмса – про песика, який не гавкав[41]. Машину ще не знайшли, бо копи не приходили. Якби її вже виявили, то поліція перевірила би кожного мешканця цього уявного кола, чи не так? А скільки людей можуть проживати в такому колі, на верхів’ях Західного схилу[42]? Ройдмани, Вілкс, може, ще з десяток інших?
І те, що машину поки не знайшли, не означало, що її взагалі не знайдуть.
Його
Прусська армія – назва збройних сил Прусського королівства з 1701 до 1919 р., чисельність якої інколи сягала 200 тисяч.
Ідеться про оповідання сера Артура Конана Дойла «Срібний» (1892), у якому собака не загавкав під час убивства хазяїна, тож Шерлок Голмс дійшов висновку, що тварина знала вбивцю.
Colorado Western Slope – частина штату Колорадо на захід від Континентального американського вододілу.
