усе стало сірим і невиразним. А ще цей постійний сморід від пожеж…
Бронемашина в’їхала в арку і, важко чмихнувши, спинилася. Велетенська, з важкими траками, вона, неначе стальний монстр, перекрила виїзд з подвір’я.
Вовчик визирнув з-за смітника і побачив на монстрі жовто-блакитний прапор. «От і все, бандерівці», – майнуло в голові у малого. Він засунув щойно зловленого щура за пазуху і хотів залізти в щілину між стіною будинку та смітником, та в цей момент почув звук, який примусив його серце битися швидше, – хтось зіскочив з броньованого монстра і простував до нього.
«Тікать», – забилась думка. Малий Вовка визирнув з-за бака і, притиснувши до грудей щура, зробив ривок до підвалу.
– Малий, стій, стій, не бійся! – почулося ззаду.
Від переляку Вовчик завмер посеред двору. Він заплющив очі, бо знав – за мить каратель відріже йому голову, щоб зробити собі консерву. Саме про це останній місяць казали спочатку з телевізора, потім з радіо, а коли почало гупати під вікнами, то з гучномовця.
– Агов, хлопче, ти чого? – Здоровенна рука легенько струснула малого за плече. – Ти чого так перелякався?
Вовчик обережно розплющив одне око і роздивився чоловіка. Здоровезний, у військовій формі, бронежилеті та бандані, із жовтою наліпкою на рукаві й автоматом у руці, він сидів навпочіпки перед Вовчиком і посміхався.
– Смерті боюся. – Малий відкрив і друге око.
– Смерті? Ну смерть, я думаю, ще не скоро по тебе прийде. Скільки тобі? Десять?
– Дев’ять.
– Тоді точно не скоро.
Бандерівець виявився не таким страшним, як про нього розповідали. Поступово малий розслабився.
– А батько твій де?
– Так утік, – шморгонув носом Вовчик. – Удвох ми з мамою тут лишилися.
– Нічого. – Бандерівець погладив хлопця по голові. – Скоро всі повернуться. От побачиш.
Хлопець потайки витер сльозу, що зрадницьки набігла на око.
– А це в тебе шо? – Військовий тицьнув на щура, що випинався з-під сорочки.
– Та щур.
– Нашо він тобі?
– Та ж їсти.
– Покажеш?
– А не забереш?
– Ні, не заберу, та якщо гарний, думав помінять на шось.
Вовчик витягнув щура. Цей, що потрапив у Вовчикову пастку сьогодні, був якийсь миршавий, не такий, як учора. «Навряд чи він сподобається військовому», – подумав малий.
– О, ти диви, який гарний. Сам уполював?
– Сам, – гордо відповів Вовчик, який уже зовсім перестав боятися військового.
– Ось. – Солдат скинув наплічник і, попорпавшись у ньому, вийняв два «Снікерси». – Хоча цього, мабуть, і мало? Потримай.
Вовчик узяв батончики, і руки затремтіли. Він пам’ятав, як до війни вони з мамою купували такі в «П’ятірочці».
– Я думаю, тепер обмін рівноцінний. – Солдат витягнув з наплічника пачку галетного печива і дві банки тушонки.
