вечірній сукні та з поросям на руках з благодійної вечірки на користь Аграрного інституту.
Дорогою додому я зайшла до «Гудвілла»[8].
– Що, Кейденс, ось так просто віддаєш? – каже Петті з-за прилавку.
– Це моя покійна бабуся.
– Вона була вродлива, – каже Петті, роздивляючись фото. – Точно не хочеш залишити фото собі? Можна ж віддати просто рамку.
– Точно.
Бабуся померла. Те, що у мене буде її фотографія, нічого не змінить.
– ТИ ЗНОВ ХОДИЛА до «Гудвілла»? – питає мама, коли я повертаюся додому. Вона нарізає персики тонкими скибочками спеціальним фруктовим ножем.
– Так.
– Чого ти позбулася цього разу?
– Лише старої бабусиної фотки.
– З поросям? – Її губи судомно сіпнулися. – О, Кейді.
– Вона моя, і я вирішила її віддати.
Мама зітхає.
– Ще собаку віддай, і тобі цього ніколи не пробачать.
Я присідаю до ретриверів. Бош, Ґрендел і Поппі вітають мене тихим домашнім гарчанням. Вони – наші родинні собаки, виховані, з ідеальною родовідною. Чистокровні золоті ретривери. Мама, звісно, розводила цуциків для бізнесу і не залишала їх усіх удома, але вони утримувалися на заміській фермі маминого партнера разом з іншими племінними собаками.
– Я б ніколи такого не зробила.
Я шепочу собакам, як люблю їх, у їхні м’які кудлаті вуха.
ЯКЩО ВБИТИ В ГУГЛІ «черепно-мозкова травма», то більшість веб-сайтів, присвячених цій темі, пише, що вибіркова амнезія може бути її наслідком. Коли мозок уражений, немає нічого незвичайного в тому, що пацієнтка дещо забуває. Вона не здатна навіть до пуття розповісти, як саме травмувалася.
Та я не хочу, аби люди знали, що я – така. Досі така – після всіх цих оглядів, і обстежень, і ліків.
Я не хочу на собі тавра інвалідності. Я не хочу більше ліків. Не хочу більше лікарів і стурбованих вчителів. Бачить Бог, досить з мене лікарів.
Що я пам’ятаю з того літа, коли стався нещасний випадок?
Як я закохалася у Ґета на порозі кухні Ред-Ґейту.
Квітку шипшини для Ракель, і ніч, втоплену у вині, і як я закипала від злості. Як вдавала, що все нормально. Готувала морозиво. Грала в теніс.
Тришарові смори і як Ґет розізлився, коли ми сказали йому замовкнути. Купання вночі.
Як ми з Ґетом цілувалися на горищі.
Як я слухала історію про «Крекер Джек» і як допомагала дідусеві спускатися сходами.
Гойдалку, підвал, доріжку навколо острова. Ми з Ґетом в обіймах одне одного. Як Ґет помічав мої рани. Ставив мені запитання. Робив перев’язки.
Оце майже й усе.
Бачу: рука Міррен тримає каністру пального для моторних човнів, золотавий лак на пальчиках облупився.
Бачу: мамине напружене обличчя. Вона питає: «Пірати Карибського моря?»
Goodwill – комісійний магазин. Дослівно – «добра воля».
