довго думала, перш ніж відповісти. Нарешті вона сказала, що любить батька так, як м’ясо любить сіль.
– Тоді ти зовсім не любиш мене, – сказав король. Він вигнав доньку з палацу і підняв за нею міст, аби вона не могла повернутися.
Отож, наймолодша донька вирушає у ліс, і є у неї лише пальтечко та одна хлібина. Вона продирається крізь сувору зиму, ховаючись під деревами. Дівчина приходить у готель і наймається помічницею кухаря.
Минають дні, і принцеса вивчає світ кухні як свої п’ять пальців. Урешті-решт вона обходить у майстерності свого хазяїна і слава про її страви поширюється по всьому королівству.
Минають роки, і найстарша принцеса виходить заміж. Кухар із готелю готує їжу для святкового столу.
Наприкінці бенкету подають запечене порося. Це улюблена страва короля, та цього разу її приготовано без солі.
Король куштує шматочок. Потім іще один.
– І хто ж це посмів подати таке гидке порося на весіллі майбутньої королеви? – кричить він.
Кухар-принцеса вийшла до батька, але вона так змінилася, що він її не впізнав.
– Я не подам вам солі, Ваша Величносте, – пояснює вона. – Хіба ж ви не вигнали власної доньки за те, що вона вважала її цінною?
Після цих слів король розуміє, що перед ним – його донька і що саме вона любить його найбільше.
А що далі?
Найстарша та середня доньки весь цей час жили з батьком. Він був прихильніший то до однієї, то до іншої. Постійні змагання віддалили їх одну від одної. Тепер, коли повернулася найменша, він відбирає королівство у найстаршої, яка щойно вийшла заміж. Вона не стане королевою. Середня та старша сестри обурені.
Спершу найменша донька ніжиться в батьківській любові. Та невдовзі вона розуміє, що король – божевільний та одержимий владою. Їй судилося стати королевою та водночас – до кінця своїх днів піклуватися про старого тирана, який втрачає глузд. Вона не покине його, хоч яким би хворим він був.
Вона залишиться тому, що любить його так само сильно, як м’ясо потребує солі?
А чи тому, що він пообіцяв їй королівство? Їй уже важко розрізнити.
ВОСЕНИ ПІСЛЯ ПОДОРОЖІ у Європу я розпочала один проект. Щодня я віддавала бодай одну зі своїх речей.
Я надіслала Міррен стару Барбі з супердовгим волоссям, яку ми в дитинстві не могли поділити. Відправила Джонні смугастий шалик, який багато носила. Джонні подобаються смужки.
Для старших Синклерів – мами, тіток, дідуся – накопичення гарних речей було метою всього життя.
Хто помре, зібравши найбільшу кількість речей, той і виграв. А що виграв, хотіла б я знати?
Колись я теж любила гарні речі. Як і мама, як і вся наша родина. Та це більше не про мене.
Мама наповнила наш будинок у Бурлінґтоні сріблом та кришталем, подарунковими виданнями та кашеміровими ковдрами.
Пухнасті килими вкривають підлогу в кожній кімнаті, а стіни завішані картинами місцевих художників, якими мама опікується. Їй подобається
