жодної системи охорони доказів при передачі. Будь-хто міг залишити це тут. Хтозна-коли.
– Звісно, – відповів Ричер. – Проте, думаю, це все-таки належало Ківерові. Що б це могло бути?
– Бути? Мабуть, нотатка, зроблена під час телефонної розмови. У його офісі. У його запасному пристанищі. Можливо, він налагоджував із кимось контакт, а може, він когось обдзвонював. Високі ставки, враховуючи дві сотні смертей та телефонний дзвінок, який міг бути як від клієнта, так і від незалежного джерела зі збору даних. Або від джерела зі збору додаткової інформації.
– Чому він це викинув?
– Тому що пізніше він записав усі ці дані детальніше, і ця записка стала йому непотрібною. Можливо, він стояв тут перед дзеркалом, споглядаючи себе, як це робить більшість людей. Може, він викинув стару хустинку й витягнув нову, а заодно і перевірив кишені. Може, він якийсь час не одягав ці штани.
Код телефонного номера із записки був 323. Ричер запитав:
– Це ж код Лос-Анджелеса, правда?
Ченґ кивнула й відповіла:
– Це може бути і стільниковий номер, і стаціонарний.
– Двісті смертей. Це можна розцінювати як серйозну небезпеку.
– Якщо ця записка належала Ківеру. Якщо вона стосувалася цієї справи. Вона могла належати будь-кому і стосуватися казна-чого.
– Хто б іще потрапив у цю місцевість із двома сотнями смертей на думці?
– А хто сказав, що це сталося тут? Навіть якщо ця записка належала Ківерові, вона могла стосуватись якоїсь давньої справи. Чи зовсім іншої місцини. Або це могла бути справа адвоката, що займається заборгованостями, ще минулорічної давності, який тут нав’язував свої послуги постраждалим від нещасних випадків. Як тут узагалі могло трапитися двісті смертей? Це ж двадцять відсотків від усього населення. Хтось би та й помітив. У цьому випадку тут не знадобилося б наймати приватного детектива.
– Давайте наберемо цей номер, – запропонував Ричер. – Подивимось, хто зніме слухавку.
Ричер замкнув номер, вони зійшли вниз металевими сходами й побачили, що за сто футів від них одноокий портьє вийшов з-за свого робочого місця й поспішив їм назустріч, махаючи руками та стосовно чогось сильно жестикулюючи. Коли він до них підійшов, то сказав:
– Пробачте, сер, проте двісті п’ятнадцятий заброньований не на ваше ім’я.
Ричер сказав:
– Тоді змініть свої дані. Номер забронював наш співробітник, і я збираюся в ньому проживати до його повернення.
– Ви не можете цього зробити.
– Навіть не починайте.
– Звідки у вас ключ?
– Знайшов під кущем. Щасливий випадок, мабуть.
– Цього не можна робити.
– Тоді викличте копів, – сказав Ричер.
Портьє нічого не відповів. Якусь мить він обурено сопів, а тоді обернувся й пішов геть без жодного слова.
Ченґ запитала:
– Думаєте,
