було добре знати японську. І опера теж, він був переконаний, закінчилася смертю. Саме це сталося із закоханими в човні. Але, по суті, то не була сумна історія. Це була історія про кохання – хлопець і дівчина, принаймні, знали долю одне одного, тож їм ніколи не бути самотніми.
Потім було ще чимало викрадень – власне, не один рік. Була стара жінка, яку вони зустріли в припливному басейні на острові Нішіно. Вона, підгорнувши штани, вдивлялася в об’єктив фотоапарата на трьох дерев’яних ногах. Її волосся було сиве й скуйовджене, і вона пішла з ними, не опираючись, в обмін на портрет Чона До. Був японський кліматолог, якого вони побачили на айсбергу в протоці Цуґару. Прихопили вони разом із ним його наукове спорядження і червоний каяк. Був селянин-рисівник, інженер – будівельник дамб і жінка, яка сказала, що прийшла до моря втопитися.
А потім викрадення припинилися так само раптово, як і почалися. Чона До записали на мовні курси, він рік учив англійську мову. Поцікавився в офіцера-розподільника в Кьонсоні, чи не є нове призначення нагородою за те, що не дав дезертирувати синові міністра.
Офіцер узяв військову форму Чона До, продкартку на алкогольні напої та книжку з талонами на проституток. Побачивши, що книжка майже заповнена, він усміхнувся й сказав:
– Аякже.
У Мачхон-ні в горах Онджин було так холодно, як у Чхонджині ніколи не бувало. Чон До був вдячний за сині навушники, які не знімав цілий день, бо вони заглушали звук нескінченних танкових навчань Дев’ятого механізованого підрозділу, який базувався там. Керівництво курсів не було жодним чином зацікавлене в тому, щоб навчити Чона До говорити англійською. Він мав просто писати транскрипцію, завчати слова та граматику через навушники і, клацаючи клавішами, повторювати все на ручній друкарській машинці. «I would like to purchase a puppy»[11], – промовляв у навушниках жіночий голос, а Чон До за ним друкував. Нарешті, десь наприкінці, на курсах з’явився живий викладач, доволі печальний і схильний до меланхолії чоловік, якого Пхеньян отримав із Африки. Корейської мови викладач не знав і всі заняття ставив учням поважні запитання, на які годі було відповісти, – і це дуже посилило їхнє володіння питальним порядком слів.
Цілий рік Чонові До вдавалось уникати отруйних змій, часу самокритики, а також правцю, який спалахував серед солдатів мало не щотижня. Усе починалося з доволі безневинної подряпини об колючий дріт, із порізу об бляшанку з харчами – але невдовзі розвивалася лихоманка, людину починало трусити, і, врешті, усі м’язи скручувало й заціплювало, так що тіло навіть у труну класти було незручно. Нагородою за ці досягнення для Чона До стала посада радиста в Східному морі на рибальському судні «Чунма». Його каюта була в кормовій частині трюму «Чунми» – залізна кімнатка, де було досить місця для столу, стільця, друкарської машинки та цілої батареї приймачів, витягнутих зі збитих у війну американських літаків. Освітлювалося приміщення тільки зеленими вогниками радіоапаратури, відображеними у воді, що постійно просочувалася від
Я б хотіла придбати цуценя
