у свою гуртягу й стояти в черзі до сортиру, коли пам’ятаєш Америку? Може, в іншій країні пшонка смачніша й матюкальників не так багато. Раптом виявиш, що це якраз у тебе вода з крана не так гарно пахне, – і що тоді робити?
Чон До не відповів.
Уставав місяць. Угорі виднівся літак, що вилетів із Японії, – він повільно робив великий гак, обминаючи повітряний простір Північної Кореї.
Через якийсь час другий помічник задумливо мовив:
– Мабуть, акули до них доберуться…
Щиглем викинув недопалок.
– То нащо оце все, антени оці крутити всілякі? Що там?
Чон До не знав, що сказати.
– Голос.
– Це в океані? А який, що він каже?
– Якісь американці, росіянин там із ними по-англійськи говорить. Був і японець. Говорили про всякі маневри, стикування.
– Без образ, але це схоже на ті балачки про змови, які я у своєму будинку від старих вдів чую.
Коли другий помічник сказав це вголос, воно прозвучало якось параноїдально. Але, правду кажучи, Чон До не був такий уже далекий від ідеї про змову. Що якісь люди між собою заодно, що все робиться для чогось, що є якийсь план, і намір, і мета в тому, що люди роблять, – йому треба було в це вірити. Нормальні люди, розумів він, потреби так думати не мають. Та, що веслує вдень, бачить той обрій, з-за якого випливла, а якщо озирнеться – той, до якого прямує. А та, що веслує вночі, має тільки сплеск із кожним помахом і віру, що всі ці сплески разом приведуть додому.
Чон До поглянув на годинник:
– Ось-ось подаватиме сигнал нічна. Чи хочеш денну?
Другий помічник раптом обурився:
– Що це за питання таке? Яка мені різниця – котра? Я з них жодної не хочу. У мене жінка найкрасивіша в усьому будинку. Коли я дивлюся їй в очі, я точно знаю її думки. Знаю, що вона скаже, ще до того, як вона розкриє рота. Ось це і є кохання, спитай будь-кого з людей старого гарту.
Другий помічник закурив іще одну цигарку, а потім викинув її в море.
– Ну, припустімо, сидять там на дні росіяни з американцями. А чого ти думаєш, що вони щось погане замислили?
Чон До думав про всі популярні визначення кохання: що це – як дві голі руки, які тримають жарину, оберігаючи вогонь; що це перлина, яка не потьмяніє навіть у шлунку, коли ковтнути її з молюском; що це ведмідь, який годує тебе медом просто з кігтів. Чон До уявив тих дівчат: вони передають одна одній працю й самоту разом із веслами.
Чон До показав на воду:
– Там сидять американці й росіяни, і я знаю: вони щось замислили. Ти коли-небудь чув, щоб хтось запускав підводний човен заради, бляха, миру і братерства?
Другий помічник відкинувся спиною на лебідку, подивився на широке небо вгорі:
– Ні, мабуть, не чув.
Із рубки вийшов капітан і сказав другому помічникові, щоб не забув винести відра з гальюна. Чон До запропонував капітанові закурити, але, коли хлопець пішов униз, той відмовився.
– Не
