поблискував: уже сам цей блиск здавався таким гострим, що об нього можна порізати ногу. У пісок вчепилися маленькі покручені деревця, і в синюватому світлі видно було, що вітер покрутив їм навіть глицю. Понад водою при місяці було видно купи намитого з проток каміння.
Машиніст розвернув стріли, тоді закинув сіті у воду, намочивши їх, щоб під час швидких прогонів вони були під водою. Помічники перевірили троси та блоки, потім підняли сіть перевірити, чи нема в ній креветок. Із зеленого нейлонового плетива і справді витрусили кілька креветок, але було там і ще дещо.
На палубі, серед кількох десятків креветок, що возилися і світилися фосфором, виявилися дві кросівки. Розпаровані.
– Американське взуття, – визначив машиніст.
Чон До прочитав напис на кросівці:
– «Найк».
Другий помічник схопив кросівку.
Чон До помітив у його очах хвилювання.
– Ні, не бійся, – заспокоїв він другого помічника, – дівчата пливуть далеко звідси.
– Почитай етикетку, – сказав другий помічник. – Це жіночий черевик?
Прийшов капітан і роздивився кросівку. Понюхав, позгинав підошву, щоб подивитися, скільки витече води.
– Не хвилюйся, – заспокоїв капітан. – Він невзуваний.
Він віддав стерновому команду ввімкнути прожектори – і в нефритово-сіруватій воді вони побачили цілу хмару кросівок. Може, кілька тисяч.
Стерновий придивився до води.
– Сподіваюсь, у цій ванні ніде не маячить із-під них контейнер, – промовив він, – і не чекає, щоб нам днище вибити.
Капітан розвернувся до Чона До:
– Сигнали аварії приймаєш?
Чон До відповів:
– Ви ж знаєте політику щодо них.
Другий помічник спитав:
– А яка політика щодо них?
– Та знаю я її, – сказав капітан. – Просто хочу дізнатися, чи не пливе за нами тепер, після відповіді на сигнал, кілька суден.
– Не чув нічого такого, – запевнив Чон До. – Але по радіо вже більше на поміч не кличуть. Є тепер аварійні маячки, які автоматично передають координати GPS на супутник. Я такого й не вловлю. Стерновий має рацію – це, мабуть, тут десь змило з палуби вантажний контейнер.
– То що, сигнали аварії не приймаємо? – спитав другий помічник.
– Коли оцей на борту – ні, – сказав капітан і дав кросівку Чонові До. – Ну то що, товариство, закиньмо знову наші сіті. Нічка буде довга.
Чон До знайшов у Владивостоку радіостанцію з гучним і якісним звуком і ввімкнув її через гучномовець на палубі. Там грав Штраус. Команда кидала сіті в чорні води й не мала часу роздивлятись американське взуття, гора якого росла на палубі.
Поки команда нагорі ловила кросівки, Чон До вдягнув навушники. У них верещало й гавкало, і ці звуки, певне, когось десь тішили. Він не почув китайських зізнань одразу після заходу сонця, та й добре, бо в цих голосах звучала йому така туга й безнадія, а отже, й вина. Він
