сватів.
…Небо обвалилося у жнива, на початку Спасівки. Якось, коли до брата завітав вранці, торкнула його за рукав Мокринка, донька братова.
– Маю вам щось сказати, дєдьку Панасе.
І очі опустила. Знітилася. Носом аж шморгнула.
– То кажи, – Панас здивовано.
Мокринка, трохи повагавшись, і видала:
– Нидобре вчора про вас Гапка Буцина казала. Ой, недобре, дєдьку Панасе.
– Недобре… Як то?
І за руку схопив:
– Кажи… Ну… Ни тягни кота за хвіст.
Тут Мокринка й повідала, що вчора заговини на піст Сплиннівський[25] молодь відзначала перед першим Спасом[26]. Ну, посиділи, погомоніли, поспівали, бо ж від сьогодні два тижні[27] шануватися тре. Ну, вона якось відійшла до вітру, ну й почула, як Гапка тая з своїм хлопцем говорить.
– Хлопцем? – Панас од почутого сторопів.
– Ну, в неї ж є хлопець, те всі знають, Петро Бендюківський, за річкою живе. Ну, й почула, як він Гапці дорікає, що його покинула, забуває, за солдата старого виходити зібралася. – А Гапка й каже, – стишила голос Тарасова дочка, – «Він зовсім старий, дід, глянь, лисина яка, і як ходить, кашлюкає навіть типерка, літом. Скоро й загнеться, а нє, то помогти мона». Тут Гапочка, знайте, противно так захихотіла. А хазяйство, каже, все мені дістанеться, потерпи рік-два, то й сватів зашлеш. Матимеш багату вдову. І зновика – хі-хі, добре ми з мамою придумали, га? Ну, а він, Петро: «Тож там син є, йому господарка випаде». – «Так він зовсім ще хлоп’як, дитина, – Гапка одказує. – Я єго всиновити можу, а батька ни стане, то і в приют оддати, він же чучмек якийсь, зовсім на нашого ни схожий». – «Ну й то дивись, – Петро каже, – щоб так і було, якщо таке задумала, то я согласний». І стали воне обніматися, а я бочком-бочком назад, в хату, до кумпанії…
– Ти не брешеш? – Панас мовив те затерплим язиком.
– Та хрест святий, – Мокрина ревно перехрестилася. – Та хай мине грім поб’є, коли брешу. Жалько мині стало вас, дєдьку Панасе, того й кажу. То ж заразисько, тая Гапа. Щоб отаке надумати!
– Добре, йди. Дєкую, що сказала, халепу одвела.
Як темна хмара, вернувся Панас до теперішньої свеї доми. Довго сидів на порозі, аж Марчик підійшов і здивовано:
– Чого ви-те такі сумні, тату?
– Нічого, синку, – одказав. – Біда минула, тилько чорним крилом помахала.
Посидів-посидів, гіркоту, мовби перед тим розсолу з гірчицею випив, прогнав. Зайшов до хати, дістав свій солдатський мундир, одягнув. Козацьку шаблю дістав, яку йому на прощаннє баба Настя подарувала – од сина, в бою загиблого, лишилась. Вийшов, у Марка попросив пістоля, якого йому змайстрував ще в тім городі, де служив. Пістоль був із дерева, али залізом оббитий, на справжній схожий, вельми ним тішився Марко.
– Куди ви-те, тату? – стривожився син. – Хіба на війну зібралися?
– У похід, синку. Скоро вернуся.
Отак, при повному параді, в мундирі,
Народна назва Успенського посту.
Перший Спас – 14 серпня.
Успенський піст, що триває з 14 по 28 серпня.
