жалюгідний сучий сину, – кажу йому, – щоб потім не нарікав, ніби я для тебе нічого не зробив». Тут заходить інший хлопець та й каже, що звільняється з Дослідної лабораторії, – мовляв, що б учені не розробляли, з цього все одно вийде зброя, так чи інакше. Сказав, що не хоче надалі допомагати політикам у їхніх клятих війнах. Його ім’я було Брид. Я спитав, чи він не родич голови клятої Дослідної лабораторії. Він сказав: «Так, будь я неладен». Сказав, що він і є клятий син голови Дослідної лабораторії.
13
Трамплін
Боже, боже, яке ж огидне це місто, Іліум!
«О Боже, – каже Боконон, – які ж огидні ці міста, усі до одного!»
Мокрий сніг падав крізь непорушну завісу туману. Було ще дуже рано. Я їхав у «Лінкольні» з доктором Ейсою Бридом. Мене нудило, вчорашня пиятика ще давалася взнаки. Доктор Брид сидів за кермом. Колеса машини раз у раз наштовхувались на колії давно занедбаної трамвайної лінії.
Брид був старий з рожевими щічками, безперечно, заможний, дуже добре вдягнений. Увічливий, оптимістичний, розумний та незворушний. Я ж, навпаки, почувався колючим, недужим циніком. Я пробув із Сандрою всю ніч.
Душа моя смерділа, як палене котяче хутро.
Людей я бачив виключно в чорних тонах, і про доктора Ейсу Брида я знав тепер дещо погане – Сандра мені розповіла.
Сандра розповіла, що в Іліумі всі впевнені, буцімто доктор Брид колись був закоханий у дружину Фелікса Гоніккера. «Багато хто вважав, – сказала вона, – що Брид був батьком усіх трьох дітей Гоніккера».
– Вам доводилось раніше бувати в Іліумі? – раптом спитав доктор Брид.
– Ні, я тут уперше.
– Це місто сімейне.
– Тобто?
– Нічне життя майже відсутнє. Кожен дбає переважно про свою родину, свій дім.
– Якщо так, то це найздоровіший спосіб життя.
– Саме так і є. Маємо дуже низький рівень молодіжної злочинності.
– Чудово!
– Історія Іліума, до речі, вельми цікава.
– Та невже? Дуже цікаво!
– У давні часи він слугував трампліном, так би мовити.
– Трампліном?
– Для переселенців, що прямували на Захід.
– Он як…
– Тут люди забезпечували себе речами, необхідними в дорозі.
– Дуже цікаво!
– Приблизно на тому ж місці, де зараз розташована Дослідна лабораторія, тоді знаходився старий форт. Там тримали злочинців зі всього округу, а також здійснювали публічні страти.
– Отже, злочини й тоді до добра не доводили, як і в наші часи.
– У 1782 році там повісили чоловіка, котрий убив двадцять шість осіб. Мені здається, що було б варто комусь написати книгу про нього. Звали його Джордж Майнор Моуклі. На ешафоті він заспівав. Сам склав пісню заради такої нагоди.
– І про що ж він співав?
– Слова пісні
