я пожартувати.
Секунд п’ятнадцять він барився з відповіддю. Не усміхався.
– Там послуговуються мовою почуттів.
– Це не дуже виразна мова.
– Навпаки. Найвиразніша. Якщо її вивчити. – Він обернувся, щоб глянути мені у вічі. – Виразність, яку ви маєте на увазі, важлива в науці. Але не в…
Я так і не дізнався, де вона не важлива.
Ми почули кроки. З боку моря долинув звук знайомої мені легкої ходи по жорстві. Кончіс кинув на мене оком.
– Ані не гадайте про щось розпитувати. Це головне.
Я усміхнувся.
– Хай буде по-вашому.
– Поводьтеся з нею так, ніби вона хвора на амнезію.
– На жаль, я ніколи не мав справи з такими хворими.
– Вона живе нинішнім днем. Не пам’ятає про своє минуле й не має його. Якщо ви спитаєте про щось у минулому, то тільки розтривожите її. Вона дуже вразлива. І тоді вже не захоче зустрічатися з вами.
«Мені подобається ваш спектакль, – хотілося мені сказати. – Не зіпсую його». Натомість я мовив:
– Хай навіть я не розумію, навіщо це, та починаю здогадуватися, як воно робиться.
– Якраз навпаки, – заперечив Кончіс. – Ви починаєте здогадуватися, навіщо це, й не розумієте, як воно робиться.
Він видивлявся на мене, ніби хотів витаврувати ці слова на лобі. Відтак повернув голову до дверей. Я теж обернувся.
Тепер я втямив. Лампу поставили за мною, щоб освітити її вихід на сцену. То був такий вихід, від якого забило дух.
Дівчина була вбрана за модою 1915 року: темно-синя шовкова вечірня шаль на обтислій сукні, пошитій із відливистого матеріалу барви слонової кости, звуженій донизу й довгій, понад щиколотки. Вузький поділ і перешкоджав ході, і додавав їй чарівливости. Наближаючись до нас, гостя злегка погойдувалася, вона неначе вагалася й поривалася водночас. Волосся підібране догори в стилі ампір. Усміхаючись, дівчина дивилася на господаря оселі. З холодною цікавістю глянула, як я зводжуся зі стільця. Кончіс уже стояв. Вона видавалася такою елеґантною, цілеспрямованою й певною себе, – легка нервовість справляла враження вдаваної, – ніби тільки що вийшла з ательє Діора. Я зразу ж так і подумав: професійна манекенниця. А тоді: ото ще старий хлюст.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
